Роздуми над Божим Словом на п’ятницю Х Звичайного тижня, рік ІІ
Тими днями Ілля прийшов до Божої гори Хорив, увійшов у печеру й переночував у ній. Аж ось прийшло до нього таке слово Господнє: «Чого ти тут, Іллє?» Господь сказав йому: «Вийди, встань на горі перед Господом». І ось прийшов Господь. Великий, потужний вітер, що розривав гори й трощив скелі, йшов перед Господом; та не у вітрі Господь! Після вітру стався землетрус, та й не у землетрусі Господь! По землетрусі — вогонь, та не й у вогні Господь! Після вогню — тихесенький, лагідний вітрець. Скоро Ілля його вчув, то затулив обличчя плащем, вийшов і став при вході в печеру. Тоді заговорив до нього голос: «Чого ти тут, Іллє?» Він відрік: «Я палаю горливістю за Господа, Бога сил, бо сини Ізраїля покинули завіт Tвій, жертовники Tвої поруйнували і пророків Tвоїх лезами повбивали. Зоставсь я один, та вони намагаються й мене звести зо світу». Господь же йому сказав: «Іди, вернися твоєю дорогою до Дамаської пустелі, а як прийдеш туди, помажеш Хазаела царем над Арамом. Потім помажеш Єгу, сина Німші, царем над Ізраїлем, і Єлисея, сина Сафата, з Авел-Мехоли, помажеш пророком замість себе».
1 Цар 19, 9. 11–16
Ізраїль перебував у глибокій кризі. Слабкодухий цар Ахав із дружиною Єзавеллю, що була язичницею, привели народ до ідолопоклонства та інших гріхів. Пророк Ілля переміг фальшивих пророків Ваала і втік на гору Хорив, щоб урятуватися від помсти Єзавелі. І подув перед Іллею спершу «великий, потужний вітер», потім стався землетрус, а по землетрусі — вогонь. Кожне з цих явищ мало в собі велич і силу, яких потребував Ізраїль. Та в жодному з них Бога не було. Ілля почув Господа в подиху «тихесенького, лагідного вітерця», близькому і водночас такому інтенсивному, що пророк затулив обличчя плащем (1Цар 19, 13).
«Йому легко чути Бога! Бо це герой і пророк», — скажеш ти. Проте, як показує історія, всі герої спочатку були звичайними людьми, такими, як кожен із нас. Їм теж доводилося вчитися мистецтва розпізнання. І до них приходили сумніви: чи це Бог говорить у вихорі? А може, це моє особисте сум’яття? Чи насправді ледь чутний шепіт у глибині серця — це Святий Дух? А якщо я видаю бажане за реальне? Як бачимо, тільки методом спроб і помилок можна набути навички розпізнання. І з нами протягом усього життя Бог говоритиме різними способами: через події дня, Святе Письмо і Церкву, через слова та дії друзів, а іноді у неймовірних проявах своєї присутності. І наше завдання — навчитись розрізняти Його голос у будьякій ситуації.
Із чого ж почати? Ісус Христос сказав: «Ви пізнаєте їх за плодами їхніми» (Мт 7, 16). Зазвичай ми застосовуємо цей уривок, коли аналізуємо своє ставлення до людей; та воно важливе і у нашому духовному житті. Наприклад, якщо думка, яка раптом з’явилася, допомагає тобі більше любити Бога, бути милосерднішим до ближніх та відкинути якийсь гріх, то вона напевно від Господа. Коли щось викликає в тобі занепокоєння, страх, злість, образу, то це вже точно не від Бога і не від Святого Духа.
Ніколи не сумнівайся, що Бог хоче говорити з тобою. Він завжди, і навіть саме зараз, намагається щось сказати тобі. Тому втихомир своє серце і прислухайся.
«Духу Святий, відкрий моє серце. Навчи Тебе чути, щоб я розумів Божий задум і втілював його в життя».
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
