20 жовтня 2025 року в лютеранській катедрі в Осло відбулась екуменічна молитва за мир, участь у якій взяли члени Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій у межах офіційного візиту до Королівства Норвегії.
Під час молитви Глава УГКЦ виголосив проповідь перед релігійними лідерами Норвегії та України, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Блаженніший Святослав роздумував над уривком із Послання до филип’ян: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі» (2,5). Він наголосив, що ці слова є голосом Божим і подихом духу ранньої Христової Церкви: «Апостол пише ці рядки вже наприкінці свого життя і служіння, перебуваючи в римському ув’язненні. Мабуть, він дуже уважно добирав слова та образи, якими хотів звернутися до першої християнської громади в Європі».
Науковці й дослідники стверджують, що апостол Павло ввів у Послання до филип’ян ранньохристиянський гімн на честь Христа — який, імовірно, добре знала Церква у Филиппах і співала під час богослужінь. Саме в цьому тексті автор закликав віруючих наслідувати Христові думки, які радикально відрізнялися від ментальності тогочасного суспільства.
«Недаремно апостол Павло вводить цей текст як вступ із пастирським заохоченням, — зазначив Блаженніший. — Мабуть, Ісусові думки видавалися апостолові докорінно відмінними від тих, що панували як „мейнстрім“ у цьому місті. Филиппи на той час були впливовою римською військовою колонією, розташованою на важливій транспортній артерії античного світу — Via Egnatiana, яка поєднувала Адріатичне море з Егейським, а згодом — Рим із Константинополем. Мешканці міста переважно були військовими або ветеранами римського війська. Їхній спосіб мислення і життя віддзеркалював риси мілітаризованого середовища».
За уявленнями того часу, тільки «нагорі» були сила і слава, тільки перед тими, хто «нагорі», згиналися коліна тих, хто «внизу» — чи то добровільно, чи то під примусом і зі страху.
«І ось тим филип’янам апостол Павло вказує на Христа, який, „існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом (…) понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж — хресної“. Тим, хто прагнув піднестися, апостол проповідує того, хто применшив себе самого! Метою цього низходження Божого Сина стала хресна смерть — найганебніше приниження, призначене лише як кара для рабів („servile supplicium“)», — нагадав проповідник.
Христос же, прийнявши «вигляд слуги» і смерть на хресті, перетворив своє приниження на момент прослави: «Павло звіщає филип’янам (…) Божественний парадокс: хресне розп’яття — крайня точка приниження і низходження — стає моментом прослави та восходження!»
Україна переживає своє «спустошення», «кенозис» — шлях применшення і хресного страждання. Світ споглядає цю трагедію по‑різному: з подивом, байдужістю, безпорадністю — чи навіть перетворює страждання та біль українців на предмет медійних баталій і маніпуляцій, «щоб поляризувати власні суспільства та здобути собі додаткові політичні дивіденди».
«Сьогодні наш народ переживає своє істинне розп’яття перед обличчям світової спільноти. І нам видається, що це саме про нас говорить апостол Павло, коли каже: „Ми стали видовищем для світу, ангелів і людей“ (пор. 1Кор 4,9). Але сила і слава Хреста Господнього виявляється в наших стражданнях і в нашому слові надії — для України та з України до сучасного людства! Ми стікаємо кров’ю і вкотре питаємо себе: Боже, за що? Можливо, це питання: чому саме ми, українці, сьогодні мусимо бути розп’ятими перед очима цілого світу? — стоїть у центрі уваги всіх людей доброї волі, віруючих і невіруючих. Боже, чому?» — підніс голос Блаженніший Святослав.
Остаточну відповідь на ці запитання людство одержить на Страшному суді, коли все таємне стане явним; але ключ до розуміння цієї трагедії — у Хресті Господньому.
Глава УГКЦ згадав слова Максима Кулика з Кривого Рогу, з яким мав зустріч на Молитовному сніданку в Києві з нагоди Дня Незалежності України. В одну мить від ракетного удару росіян чоловік втратив сімʼю — дружину і трьох дітей. Наймолодшій донечці було два місяці.
«Той батько запитує: „Боже, чому мені це сталося?“ Хтось, може, каже: то за ваші гріхи ви так мусите терпіти. А він відповідає: „Ні, це неправда! Бо інші народи, які сьогодні живуть у достатку, не є більш чи менш грішними від українського народу“. На моє переконання, сьогодні Господь Бог прославляє і підносить через страждання Україну і ставить наші рани перед обличчям усього світу. Каже всім, хто хоче стати на правильному боці історії: „Не відводьте очей від страждань, крові, болю України“».
Глава УГКЦ подякував християнам Норвегії та всім людям доброї волі за солідарність з українським народом. Наприкінці проповіді він навів слова португальського прем’єр-міністра Маркіза де Помбала після землетрусу 1755 року: «Поховаймо мертвих і нагодуймо живих!»
«Нехай це буде гаслом нашої спільної дії християнського милосердя, щоб зупинити війну та врятувати Європу від ще однієї трагедії. Нехай наші страждання і спільне свідчення Христового Євангелія для сучасного світу послужать тому, „щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця“», — закликав Блаженніший Святослав.
фінансово.
Щиро дякуємо!
