Ми щодня повинні щось вирішувати. У деяких випадках нелегко зразу побачити напрямок, у якому маємо рухатися. Ось кілька порад, щоби почати вибирати добре.
Купівля будинку, вибір напряму навчання, нові обов’язки? Серед рішень, які ми маємо зробити, деякі не тягнуть за собою наслідків, натомість інші можуть змінити курс нашого життя й життя цілої сім’ї. Щойно постає якась неочікувана ситуація — перед нами стоїть завдання розпізнати, тобто оцінити ситуацію, для того щоб вибрати те, що найліпше. Однак як це робиться?
Запроси Бога до вибору, що постав
На першому етапі ми маємо довідатися, які в нас є можливості вибору. Наше серце вагається поміж двома опціями. Це ми маємо визначити, які можливості відкриваються перед нами. Інколи потрібно зупинитися, щоби точно сформулювати; в іншому разі ми втрачатимемо час, роздумуючи над різними опціями для вибору!
«Важливо поставити добре питання, сформульоване як альтернатива між добрим і добрим», — пояснює о.Бернард Мендібур. Наступне запитання, на яке потрібно звернути увагу, це те, що розпізнавання може, ясна річ, стосуватися тільки можливостей, морально схвалених, які провадять до любові.
Ми навіть не думаємо про те, щоб залишити Бога «за дверима» під час вибору рішення; але подбаймо про те, щоб усе піддавати Його батьківському погляду. Чи ми не ввіряємо Йому нашу щоденність? А тим більше — наші життєві повороти. «Перша умова — подбати про Божу присутність у наших виборах і шукати Його волі, оскільки ми знаємо, що то вона зробить нас щасливими і ще більше вільними», — підкреслює о.Бернард. І запевняє, що Бог не чекає від нас неможливого, навіть якщо інколи складно щось вирішити і виконати певні кроки. Щоб перед нами поступово вималювався напрямок, яким маємо рухатися, — ми не можемо економити на часі, що присвячений Богові, в тиші й на молитві, із сумлінням, осяяним Словом Божим, щоби «вибратися з чистого суб’єктивізму», радить священник.
«Того дня, коли ми почали думати про заручини, ми обоє виїхали на реколекції. Коли йдеться про такий важливий вибір, треба відійти від світу й зійти углиб самих себе».
«Як батьки, ми дуже цим поглинуті й нам важко зрозуміти, що є добрим для наших дітей. Певного дня я зрозуміла, що мушу навчитися відрізняти Божу волю від власних прагнень і довіритись Йому. Тому, хто дозволяє на те, що зрештою виявиться добрим», — розповідає Софі. Після тривалих вагань Маріон і Тільбот дивилися на свого сина, який вибирався на навчання до іншої країни. «Насправді ж його вибір виявився дуже позитивним у наслідках і, що дивне, наші стосунки зміцнилися», — підсумовує ця матір.
Крокування за волею Божою інколи означатиме боротьбу
Коли ми щось вирішуємо — говоримо про «розпізнавання». Ми оперуємо, немов хірург, щоб відділити скальпелем добро від зла, фальшиві мотивації від добрих. Інколи це викликає острах. Ми бачимо це в Євангелії про багатого юнака, який відійшов засмученим.
П’єр, інженер, замислюється над запропонованою посадою. Питання, яке він собі ставить, звучить так: чи маю я підписати цей договір про працю? П’єр придивляється до нього, визначаючи, що згідне з його уподобаннями, темпераментом і компетенціями. Потім він збирає всі доступні дані на тему фірми, розглядає різні аргументи, зважує ризик, на який іде, готує для кожної альтернативи список вад і переваг.
Святий Тома Аквінський втішливо зазначає: сумління інтуїтивно знає, що добре, а що ні. Під час молитви П’єр буде уважний до того, що святий Ігнатій Лойола називає порушеннями, тобто відчуттями душі. Певні ідеї, думки або плани, не дуже відповідні, дають нетривке задоволення, після якого настає сум. А з другого боку, менш привабливі ідеї приносять тривалу радість.
Коли зважуєшся на якесь рішення, необхідно також вслухатися в те, що нам кажуть події: «Коли з професійних мотивів ми хотіли виїхати за кордон, то брали до уваги також і потреби наших дітей», — розповідає Альфонс. «Ми влаштували сімейну нараду, під час якої трійко наших дітей висловили свої думки. Ми також дали собі час на молитву перед Богом, просили про пораду наших близьких і вибрали місто при кордоні з Францією». Рішення батьків може перевернути догори дриґом життя дітей. Тому й батьки мають бути уважні до почуттів своїх дітей — однак не просячи їх вирішити щось за них, дорослих.
Освітити шлях рішення
Оскільки серце людини — штука складна, у ньому перемішано почуття, історію життя, виховання, — треба все попорядкувати, щоб довідатися, які в нас пріоритети. Ми самі можемо залишитися у своїй суб’єктивній оцінці й прийняти свої ілюзії на волю Божу. Однак ні на що не придасться запитування про думку геть усіх. «Коли йдеться про порадників, нехай це буде один із тисячі», — казав Сирах.
Перш ніж щось вирішити, важливо поговорити зі своїм співподругом. Тому що в подружжі діє благодать стану, яка дозволяє прийняти іншого разом із його сумнівами й труднощами. Паола радиться з чоловіком, щоби дізнатися про його думку, але також просить про пораду двох-трьох друзів: «Люди, яких я ціную, чия думка для мене важлива з огляду на їхню внутрішню цілісність».
Також потрібен час. Традиція нам каже, що коли Бог кличе — Він діє в часі. Його запрошення не є чимсь скороминущим. «Деякі речі відкриваєш із часом», — зауважує Агнес, мама п’ятьох дітей. «Ми не можемо приймати рішення “одним кліком”. Час дозволяє нам насправді спілкуватися між собою, включати в це Господа й відсторонити від себе почуття». Коли після третьої дитини Вероніка запитала чоловіка про можливість мати четверту — почула категоричне «ні». «Філіппа паралізував фінансовий аспект, що з цим пов’язаний. Через два роки розпізнавання цього рішення нам нарешті вдалося порозумітись».
Потім настає час рішення. Після виконаного труду розпізнавання, або й навіть відриву від своїх уявлень, часто з’являється спокійна певність, яка охоплює обох співподругів. Агнес і Віанней дискутують на різні теми, але в певних питаннях вирішує хтось один із них, залежно від компетенцій. Інколи зручним розв’язанням може видатися згода на те, щоб усе йшло як іде, і впасти у своєрідний фаталізм.
«Взятися до розпізнавання означає подорослішати, — зауважує Агнес. — Тому добре знати, чому ми вирішуємо саме так, і яких плодів від цього сподіваємося».
Розпізнавання — це школа свободи. «Провадячи цю боротьбу розпізнавання з усім тим, що в нас поділене, виходячи поза самих себе, ми віднаходимо нашу духовну свободу», — уточнює о.Бернард Мендібур. Плоди доброго розпізнавання наводить св.Павло (Гал 5): любов, радість мир. «Ці знаки — щось набагато більше, ніж утіха», — додає о.Бернард. «Добрий вибір приносить тривалий плід».
Переклад CREDO за: Флоренс Брієр-Лот, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
