Святий Домінік, пресвітер

Римо-катол.: 8 серпня (обов’язковий спомин)

Засновник Ордену Проповідників, св. Домінік (1170–1221) народився у Старій Кастілії, в сім’ї Фелікса де Гусмана (з наголосом на «а», Domingo de Guzmán Garcés) і Хуани де Аса (Juana de Aza), беатифікованої 1828 року. Родина була справді побожна, двоє братів Домініка (Антоніо і Манес) стали священиками, а Манес також проголошений блаженним (1834). З цієї прекрасної сім’ї походить той, хто ночами плакав перед вівтарем: «Боже, що буде з грішниками?»

Життєпис св.Домініка загалом відомий не менше, ніж його «духовного співбрата у відновленні Церкви» — св.Франциска. З дитинства він був побожний, знаки й чудеса супроводжували його ще до народження; відомий символ Ордену Проповідників — пес із палаючим смолоскипом у пащі — походить зі сну-видіння, який мала донна Хуана, коли носила сина під серцем. Їй наснилося, що вона народила собаку, який побіг усім світом, запалюючи його смолоскипом. Тлумачення для нас очевидне: Домінік «запалив світ» проповіддю Слова.

Як священик, шанований канонік, він супроводжував свого єпископа Дієго де Асеведо в дипломатичній місії, коли єпископові Осми дісталося від кастільського короля доручення поїхати посватати принцесу Данії. Зі шлюбних планів короля нічого не вийшло, а ось Домінік, вийшовши з побожного, але «маленького» життя в Осмі, побачив, як сильно поширені єресі серед людей, і запалав бажанням змінити це становище.

Кожен час має свої проблеми та обмеження; освічений і розумний Домінік побачив, що людям потрібно пояснювати, в чому саме помиляються альбігойці, але в той час право проповідувати мали тільки єпископи. Саме тому створення Ордену Проповідників, у якому проповідь була обов’язком кожного брата, стала для Церкви ХІІІ ст. революцією. Ну і додати до цього, що створювався жебручий орден — всупереч усім уявленням про монаше життя, за якого існували монастирі з «інфраструктурою», володіннями для прокорму монахів… Та ще й орден жебручих мандрівних братів, які мали вільно ходити з місця до місця і проповідувати! «Розрив шаблону» був повний. Але й проблеми були такі серйозні — єресь охопила всю південну Францію та північ Італії, — що Папа Інокентій ІІІ дав згоду на затвердження Уставу нового Ордену. Це відбулося 1216 року. Письмове повне затвердження відбулося 1218-го (Папа Гонорій ІІІ), а 1220-го дістала папське затвердження жіноча гілка Ордену. Хоча, якщо підходити історично, то найпершим домініканським монастирем був власне жіночий — 1206 року, в Пруйлі.

Яцек Салій ОР, один із найвідоміших нинішніх домініканців, сказав, що підставою виникнення Ордену він вважає співчуття. Домінік пройнявся співчуттям до людей, які згубилися в єресі й ризикували своїми душами; так само згаданий жіночий монастир постав через співчуття до дівчат та жінок, яким буквально не було куди податися й де жити у ворожому, альбігойському оточенні, яке відмовлялося від тих, хто покинув його. (Так завжди з сектами: доки слухаєш, то все медом мазане; а як спротивишся — то сатана показує своє справжнє обличчя.)

Що ж стосується Альбігойських війн та історичної «провини» домініканців як найчастіших учасників судів інквізиції, то, по-перше, сам Домінік участі у цих війнах не брав і дуже переживав через те, що діялося; а по-друге, питання з інквізицією далеко не таке однозначне, як це випливає з радянських підручників. Наразі достатньо зауважити, що ці суди, впровадивши римське право на розбурхану європейську територію, стали серйозним кроком уперед у тогочасному законодавстві, яке катувало, убивало і відбирало майно в людей так, як того хотілося конкретному місцевому володарю.

Мандрівний проповідник, який не мав своєї келії ні в одному монастирі, а спав потрошку просто на сходах вівтаря, св.Домінік помер у 51 рік, виснажений трудами. І саме після його смерті ім’я Домінік («Господній») стало у світі популярне.

Зображається у домініканському вбранні (білий хабіт, чорний плащ). Його атрибути — шестипроменева зірка (за легендою, сяяла на чолі новонародженого), лілія — символ чистоти, книга, пес, розарій.