Коли ми закриваємося від прийняття чогось, що було болісним, і натягаємо маску хорошого настрою, бо нам занадто болить, — то раніше чи пізніше це щось до нас повернеться. І відіб’ється якщо не на нас, то на людях, яких ми найбільше любимо.
«Я починаю думати про все те, що хотіла би зробити й ніколи не зробила, про всі мрії, спихнуті на дно серця (…), про всі прагнення, від яких я відмовилася, бо знала, що вони ніколи не збудуться», — пише К’яра Паренті у книжці «Мистецтво сягати зірок».
Крізь терни до зірок
Коли люди довкола тебе бачать, як ти реалізуєш свої прагнення, — ти даєш їм сили, щоб і вони поборолися за свої. Приклад, свідчення, яке даємо іншим, — це те, що їх мотивує. Героїня нашої повісті читає листа, якого залишила подруга, і відтепер кілька слів із нього будуть її супроводити: «Живи, доки ти жива. І світи, Соул, світи найясніше, як можеш!» А на підтвердження, які ці слова важливі, за деякий час мама подруги каже до неї: «Запали зірки заново… Від цього мороку ми всі сліпнемо».
Як подолати страх?
Соул, героїня повісті, каже: вона боїться того, що не виправдає очікувань, що вона недостатньо красива, добра чи розумна. Інколи, так само як ми, вона почувається слабкою і вразливою. Побоюється оцінювання з боку інших, утрати тих, кого любить, і… помилок. Тому вона замикається у власному світі у страху перед помилками.
Тільки смерть близької людини робить так, що дівчина вирішує змінити своє життя і починає боротися зі страхом. Як вона це робить? Складає список того, чого найбільше боїться, і щодня долає один пункт.
Не відкидай нічого заздалегідь
Наша героїня усвідомлює, що часто відмовляється від мрій і робить це тільки тому, що це для неї нове і тому викликає страх. «Є дві головні речі, які заважають набути досвід: несміливість, яка немовби пригашує розум, і страх, який, малюючи можливі небезпеки, відраджує братися за будь-що. Від цього ж прекрасно звільняє глупота», — відгукується словами Еразма Роттердармського один із героїв книжки.
Коли ми розбираємося зі своїм страхом, змінюється і наша життєва позиція. Навіть якщо часом нам щось не вдасться, то ми будемо пишатися тим, що спробували. Пам’ятаймо, що гідною подиву є вже сама боротьба з тим, що нас паралізує.
Коли приходять сумніви
«Ніколи не забувай, що ти вільна, Соул: ніхто не може дати щастя тобі. Також і від тебе не залежить щастя інших. Якщо вони невдоволені, оцінюють тебе, якщо не сприймають твого вибору, навіть якщо це твоя мати, — їхня справа, все нормально», — каже приятель Соул, заохочуючи її досягати мрій попри те, що вона не має опори в найближчих.
Мама нашої героїні не могла її підтримати, бо кількадесят років тому сталася трагедія, з якою вона не дала собі ради. В її серці жив жаль, якого вона не виплакала, й біль, яким вона ні з ким не бажала поділитися.
Коли ми закриваємося від прийняття чогось, що було болісним, і натягаємо маску хорошого настрою, бо нам занадто боляче, — то раніше чи пізніше це до нас повернеться. І відіб’ється якщо не на нас, то на людях, яких ми найбільше любимо. Схоже, що єдиний вихід — це відкритися на те, що в нас болить, і пропрацювати те: чи з духовним керівником, чи з терапевтом, чи з мудрими людьми у своєму оточенні. Найважливіше — не закопувати цього у своєму серці, гадаючи, що як ми про це нікому не кажемо, то цього нема.
Страх заразний. Відвага — теж!
Коли хтось живе прагненнями свого серця (я тут говорю не про капризи, а про справжні таланти, які людина в собі відкрила і йде за ними), то він, подібно до іншої героїні, Саманти, перемінений. «Має в собі всі мрії світу, тільки що тепер уже не боїться їх виявляти і дозволяє, щоб вони пронизували кожну її усмішку, кожну сльозу, кожний погляд її великих, цікавих очей. Вона променить своїми мріями».
Я знаю таких людей, які, опиняючись на місці свого призначення, перебувають у своїй стихії. Дивлячись на них, я бачу, що вони створені саме для цього і що вони сяють, а це світло дає відвагу іншим іти за своїми прагненнями.
І цього я нам усім бажаю!
Переклад CREDO за: Катажина Матуш-Бранецька, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
