Якби Бартоло Лонґо жив сьогодні, він неодмінно носив би футболку з написом «Real man prays the rosary» («Справжній чоловік молиться Розарій») — зрештою, не даремно ж його іменують «брат Розарій», а сам він називав себе лицарем Божої Матері.
Але перш ніж це сталося, йому довелося пройти тернистий шлях.
На лихій дорозі
Розумний 17-річний юнак 1858р. почав навчатися на юриста в Неаполі. Він прекрасно справлявся з навчанням, зрештою, багато чим жертвував, щоб досягти своєї мети, — як і раніше, коли він не міг дозволити собі грати на музичних інструментах, щоб заплатити вчителю, Бартоло жив дуже скромно. Тоді в моді був спіритизм; серед студентів було поширене «Життя Ісуса» Ернеста Ренана зі скептичним ставленням до божественності Спасителя. Лонґо потрапив до сатаністської секти. Він був таким активним, що за якийсь час його «висвятили» там на «священника». Ініціація була жахливою: молодий, здоровий чоловік кілька днів лежав непритомний. Але, попри це, Бартоло не залишає секту. Такий вибір мав свою ціну: диявольські видіння, депресія, параноя, відчуття, що він наближається до межі божевілля…
Але Бог шукає свої загублені вівці. Бартоло здавалося, що він чує голос покійного батька, який благав його повернутися до Бога, до віри — адже, зрештою, він походив із побожної сім’ї, мама навчила його молитися. Бартоло звертається по допомогу до свого друга, професора Вінченцо Пепе, — на диво, людину глибокої віри. Він відверто висловив свою думку щодо півторарічного перебування Лонґо в секті: «Хочеш померти в притулку для божевільних і бути проклятим навіки!?» Друг пояснив Бартоло, у що той вплутався, а потім познайомив зі своїм приятелем, домініканцем о.Альберто Раденте. Той вислухав сповідь Бартоло і розвіяв багато його сумнівів. Священник і Вінченцо розпочали разом молитовний штурм і численні пости, щоб Бартоло зміг порвати із сатанізмом. І це нарешті вдалося! Під час однієї з сатаністських мес Лонґо публічно відрікся від цієї практики.
Читайте також: Бартоло Лонґо — сатаніст, що став святим
Обітниця
Це був лише початок. Бартоло виїжджає до Помпеї, неподалік Неаполя. Там він стає управителем маєтку однієї графині. Це стародавнє, колись прекрасне, місто, залите лавою під час виверження вулкану, тоді являло образ бідності та розпачу. В середині XVIIст. місто пережило епідемію; за двісті років пізніше стало ареною для різного роду бандитів, а багато його мешканців в умовах зростання атеїзму повернулося до… язичницьких практик. У такій важкій духовній атмосфері Бартоло приходить думка, що оскільки священство вічне, то він усе одно буде проклятий, бо вже віддав раніше життя дияволу. Приходить спокуса самогубства. Але водночас він згадує слова о.Альберто: «Той, хто поширює Розарій, буде врятований». Отже, Бартоло обіцяє Марії: «Якщо це правда, то я спасуся, бо не покину цю дику країну, поки не поширю тут Твій Розарій». У цю мить у сусідньому храмі починають бити дзвони на «Ангел Господній», ніби запечатуючи цю декларацію.
«Небо обдарувало мене численними благодатями за заступництвом Цариці Святого Розарію», — напише пізніше Бартоло Лонґо в книжці про історію Помпейського санктуарію. — Пізніші події перевершили мої найсміливіші очікування». Графиня Маріанна ді Фуско, вдова з п’ятьма дітьми, маєтком якої Бартоло управляв, стає його дружиною (нині триває її беатифікаційний процес). Цікаво, що їхнє перше побачення відбулося в домі Катерини Вольпічеллі, майбутньої святої. Подружжя разом здобувають довіру бідних мешканців Помпеї: відвідують їх вдома, запрошують на парафіяльний фестиваль із феєрверком або виступ оркестру. Тож коли на запрошення парафії приїхали священники, щоби провести двотижневі реколекції, ефект був неймовірний: масове навернення майже всього міста; виникло Розарієве братство.
Від с.Марії Кончетти де Літала наш блаженний отримав образ Божої Матері. Той був до такої міри понищений, що Бартоло з настоятелем роздумували, що з ним робити; але зрештою вирішили розмістити його в зруйнованому помпейському храмі.
Читайте також: 15 святих, які були великими грішниками
Оживити Помпеї
Бог — Господь неможливого. Вірні, які приходили помолитися до скромного образу Марії, отримували так багато благодатей, що довелося розбудувати храм. Надзвичайно щедрі пожертви для цього надходять з усієї Італії — так, що відбудова закінчується менш ніж за 11 років (1876-1887). До Помпеї приїздять натовпи паломників. Із загубленого міста вона перетворилася на розарієвий санктуарій.
У ці часи великої популярності газет Бартоло видає часописи «Розарій» та «Нова Помпея»; його друкарня забезпечує роботу місцевим мешканцям. Але це єдині задуми брата Росаріо, як називали його місцеві. Раніше ця місцевість була відома злочинністю, багато дітей залишалося без опіки, а їхні батьки відбували покарання у в’язниці. Бартоло створив для цих дітей притулки, а також згромадження Дочок Розарію, сестри якого опікувалися ними. Виховний ефект був таким дивовижним, що в’язні з інших регіонів Італії просили прийняти до цих притулків їхніх дітей. Бартоло пояснював, що у нього «виховують дітей не відомі педагоги, а сам Христос» — Той, хто завжди шукає заблукалу вівцю.
У Помпеї також будується метеорологічна обсерваторія і невелика лікарня, якою керуватиме ще один святий приятель Бартоло — Джузеппе Москаті. Як видно, Бог дає нових друзів.
Бартоло Лонґо пішов до Неба
Старість Бартоло була нелегкою: ледь його виправдали від помилкових звинувачень у фінансових розкраданнях, як 1924р. помирає Маріанна. Її родина позбавила його всього, разом із будинком і всіма речами. Тому Бартоло повертається в рідні краї. Мешканці Помпеї, зокрема його вихованці, так просто цього не залишили: вони зробили все, щоб Лонґо до них повернувся. Це, хоч і вдається, але ненадовго — літній адвокат помирає 5 жовтня 1926р. у віці 85 років. Своїх вихованців він потішав перед смертю: «Моя єдина мрія — побачити Марію, яка мене врятувала і яка мене вирве із сатанинської пастки». Джузеппе Москаті повідомив про його смерть такими словами: «Сьогодні Бартоло пішов до Неба!»
Оскільки він не мав маєтку, то був похований під образом Помпейської Божої Матері. 26 жовтня 1980р. папа Йоан Павло ІІ проголосив Бартоло Лонґо блаженним, назвавши його «прикладом для сучасних католиків-мирян». Його ім’я пов’язане з Помпейською новенною, відомою також як «безвідмовна новенна», бо ця 54-денна школа молитви — це водночас школа проти атак неприятеля у постаті сумнівів і зневіри.
Переклад CREDO за: Рената Червінська, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
