Вже котрий місяць у США не вщухають масові заворушення, викликані рухом BLM – Black Lives Matter. У боротьбі нібито за соціальну рівність та справедливість, активісти вдаються до насильства, погромів, і, звісно ж, атакують Церкву за нібито віковічну нетерпимість і підтримку соціальної несправедливості.
Однак святі Католицької Церкви з цим категорично не погодяться. Пропонуємо вашій увазі історії трьох святих, що боролися проти расової дискримінації не насиллям, а лише любов’ю, турботою про ближнього і силою духу.
Святий Мартін де Поррес
Мартін був позашлюбним сином лицаря Алькантарського ордену і темношкірої cлужниці. Батько не визнавав сина як через колір його шкіри, так і через те, що він був живим свідченням порушення целібату, якого мусили дотримуватися лицарі, знаходячись на службі. Батькові родичі також відмовилися взяти на виховання темношкірого хлопчика, тому Мартін пішов на навчання до аптекаря, де почав вивчати фармацевтику та хірургію. Він мріяв про богопосвячене життя, але через своє походження отримував категоричні відмови. У 1594 році йому дозволили жити при монастирі як світському прислужнику. Протягом дев’яти років Мартін смиренно виконував чорні роботи, через що його часто зображують з мітлою в руках. У 1603 року, помітивши його смирення і глибоку побожність, його нарешті прийняли до ордену домініканців, і вже за три роки Мартін склав вічні обітниці. В монастирі він набув слави як лікар та фармацевт, але на цьому його піклування про інших не спинилося. Звернувшись по фінансову допомогу до місцевого графа, Мартін відкрив притулок для бездомних і жебраків, а згодом – сиротинець і навіть… притулок для тварин. Все своє життя він активно проповідував Слово Боже серед чорношкірих та індіанців, оскільки найкраще вмів знайти для них потрібні слова.
Свята Катаріна Дрексель
Катаріна народилася у Філадельфії в 1858 році. Донька заможного банкіра, вона зростала у достатку і комфорті, однак змалку мала перед собою приклад милосердя до нужденних – її родина постійно допомагала вдовам та самотнім жінкам їжею, одягом і грошима на оренду житла. Після того, як у молодості вона здійснила мандрівку західними штатами США, її вразили злидні, у яких жило корінне американське населення. Прагнучи допомогти цим людям, Катаріна почала займатися благодійністю на їхню користь. Після смерті батька вона отримала багатомільйонний спадок, і почала власним коштом будувати школи та центри соціальної допомоги. У 1887 році вона мала приватну аудієнцію у Папи Лева ХІІІ, під час якої попросила його направити місіонерів до фінансованих нею місій для роботи серед афроамериканського та індіанського населення. Вислухавши її прохання, Папа благословив Катаріну особисто займатися місійною діяльністю. Порадившись з духівником, вона прийняла рішення присвятити своє життя служінню цим людям і скласти чернечі обітниці. «Міс Дрексель вступає до католицького монастиря – відмовляється від семи мільйонів!» – писали тогочасні газети. У 1891 році Катаріна заснувала власне згромадження Сестер Найсвятішого Таїнства, метою якої була пастирська та освітня діяльність серед національних та расових меншин. Катаріну Дрексель було канонізовано у 2000 році. Серед її героїчних чеснот було зокрема відзначено її боротьбу з расовою сегрегацією та соціальною нерівністю. У 2011 році її ім’я було внесено до Національної зали слави жінок США.
Свята Жозефіна Маргарита Бахіта
Бахіта народилася близько 1869 року у суданському селі Оґлосса, у багатодітній родині. Вона зростала, оточена любов’ю і піклуванням. Але безтурботне дитинство різко обірвалося, коли дівчинку викрали арабські кочівники і продали в рабство. За її власними словами, жах від пережитого змусив її навіть забути власне ім’я, яке дали їй батьки при народженні, тому надалі вона користувалася іменем Бахіта, яким нарекли її работоргівці – арабською мовою воно означає «щаслива». Однак назвати її долю щасливою було важко. Бахіту декілька разів продавали на ринку рабів у Судані. Господарі ставилися до неї жорстоко, постійно принижували та били. Все її тіло було спотворено візерунками з шрамів, що вирізалися по живому – так, згідно з суданськими традиціями, відмічали рабів.
У 1883 році Бахіту було вчергове продано. Вона потрапила до італійського консула, що згодом передав її під опіку заможної італійської родини, що жила в Судані. Переїхавши з ними через певний час до Італії, Бахіта познайомилася з монахинями Конгрегації Божественної Любові (каноссіанками), що займалися опікою дівчат з малозабезпечених сімей. Коли родина, в якій працювала Бахіта, надумала знову повернутися до Судану, вона категорично відмовилася їхати з нею. Історія отримала розголос: сам патріарх Венеції, майбутній Папа Пій Х вступився за свободу Бахіти, наголосивши, що як Церква, так і держава Італія не визнає рабства, і вона є вільною жінкою перед законом Божим і людським. Залишившись у Італії, вона прийняла католицьку віру і була охрещена під ім’ям Жозефіна Маргарита Фортуната. Після хрещення Бахіта вступила до згромадження каноссіанок, де займалася благодійністю і християнським вихованням дітей. Вона також багато мандрувала, розповідаючи історію свого навернення і здобуття свободи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
