Чи вимагає Церква десятину?

Десятина виводиться зі Старого Завіту. Католицька Церква не вказує конкретної суми, залишаючи розмір пожертви на розсуд і сумління вірних.

Десятина була і в світському житті: за часів Стародавнього Риму це був податок, що стягувався в обмін на певний дозвіл, такий як право вести бізнес або користуватися землею. Однак її історія набагато давніша, як це видно зі Старого Завіту. А як щодо десятини в Католицькій Церкві?

Походження десятини

Десятина означала десяту частину врожаю або перших плодів, що були жертвувані Богу. Вона також могла бути встановлена як символічне посилання на Десять заповідей. Згідно з Законом Мойсея, жертвувати десятину було обов’язком.

Саме слово «десятина» означало десяту частину врожаю з полів та худоби. Однак варто зазначити, що воно стосувалося виключно харчів — олії, зерна, вина та інших плодів землі, — а не грошей.

У сенсі суто біблійному десятина ніколи не була грошовою жертвою, складеною Богу або призначеною для служіння Йому. Її приносили в натуральній формі (пор. Лев 27, 30–32; Мал 3, 8–10). Навіть за часів Ездри згадується лише десятина зерна та плодів.

Першу згадку про десятину в Біблії знайдемо в описі, як Аврам (пізніше Авраам) віддав її священникові Мелхіседеку зі вдячності (Бут 14,20).

Авраам і Мелхіседек

Священники з роду Левія

Пізніше десятина була встановлена для священників-левітів. Коли Бог привів ізраїльтян до Обіцяної землі, Він розділив землю між одинадцятьма родами. Левіти ж мали присвятити себе поклонінню Ягве — тому решта «колін Ізраїлю» мали давати десятину задля підтримки єврейського священства. Це мало тривати до приходу Месії.

Отож десятина була засобом підтримки левітів, які не отримали земельної спадщини. Оскільки члени цього роду служили при Скинії, вони не отримали власних земель під час поділу Ханаану (див. 2Хр 31, 5–19).

Ось я дав синам Леві у спадщину всі десятини Ізраїля за службу, що вони служать її при наметі зборів (Чис 18,21).

Ісус Навин переходить Йордан із Ковчегом Завіту. Бенджамін Вест, 1800

Левіти отримували десяту частину врожаю від інших колін Ізраїлю. Десятина мала служити не лише для підтримки культу, але й для справ милосердя (див. Втор 26, 12–13).

Тому в Книзі Левіт десятина представлена як належне Храму, в Числах — як податок для левітів, а у Второзаконні — як радісна учта перед Богом Ягве, під час якого споживали десятину, принесену харчами, а кожні три роки її призначали також на допомогу нужденним.

Що каже Новий Завіт?

У Новому Завіті вже нема обов’язку давати десятину — бо більше немає потреби підтримувати єврейське священство.

Тому в Євангеліях тема десятини майже ніколи не з’являється ні в науці Господа Ісуса, ні в проповідях апостолів. Ісус і апостоли не рекомендували, не наказували і не вимагали десятини.

У Церкві ми більше не стикаємося з обов’язком давати десятину. Натомість християн заохочують давати те, що йде від серця. Ісус сказав до своїх учнів: «Споживайте та пийте, що в них є» (Лк 10,7).

По суті, в Новому Завіті немає жодного місця, де би наказувалося християнам давати десятину.

Навіть у Діяннях апостолів, які описують ранні роки Церкви, слово «десятина» ніколи не з’являється. Там є багато прикладів, як люди добровільно, зі щирого серця дають гроші; але це ніколи не називається десятиною.

Святий Павло виразно навчає, що давати треба те, що можеш, і робити це добровільно. Засновуючи Церкву, сам Ісус сказав, що ті, хто проповідує Євангеліє, повинні жити з Євангелія (пор. 1Кор 9, 13–14; 1Тим 5,18), а не з обов’язкових виплат, нав’язаних вірним.

У Новому Завіті слово «десятина» зустрічається лише тричі, й завжди — в контексті книжників і фарисеїв, яких Ісус різко критикує (пор. Лк18, 12–14; Мт 23,23; Лк 11,42).

Це треба чітко знати: рання Церква не утримувалася ні з якої форми обов’язкової десятини.

Підтримувати Церкву мірою своїх можливостей

У Католицькій Церкві десятини немає ні в старозавітному сенсі, ні як обов’язкового податку. Натомість Церква говорить про спільну відповідальність вірних.

Ідеться про вільний і добровільний внесок, що випливає з віри, який служить для покриття матеріальних потреб усієї церковної спільноти.

П’ята церковна заповідь нагадує про обов’язок підтримувати Церкву в її різних матеріальних потребах; але кожен має робити це згідно зі своїми можливостями. Кодекс канонічного права каже:

Церква має природне право вимагати від вірних того, що доконечне для досягнення її належних цілей (канон 1260).

Жоден офіційний церковний документ не згадує про обов’язок давати десятину, сприйнятої як 10% свого заробітку: ні щодня, ні щомісяця, ні через будь-які інші проміжки часу.

Однак Церква не звільняє вірних від морального обов’язку підтримувати її. Це обов’язок, що випливає зі справедливості (а не лише з милосердя). Християнин повинен давати пожертви, наслідуючи Христа і з любові до Нього, згідно зі своїми можливостями.

Тому Церква навчає:

Віруючі зобов’язані задовольняти потреби Церкви, так щоб вона мала необхідні засоби для звершення культу, провадження апостольства і справ милосердя, а також для гідного утримання церковних працівників (Канон 222).

Посилаючись на вчення св.Павла, Церква нагадує нам про обов’язок щедро підтримувати її потреби відповідно до наших можливостей. Однак спосіб виконання цього обов’язку не визначено єдиним, однаковим законом, що стосувався би всієї Вселенської Церкви.

Переклад CREDO за: Генрі Варґас Ольґін, Aleteia