Сталося так, що в одному монастирі в один і той самий час жили кілька містичок. Звісно, кожна мала свої недоліки. Як пише одна з них, у справу втрутився сам Ісус…
Про походження Гертруди Гельфтської (або Великої) нічого не відомо. Її віддали до монастиря цистерціанок малою дитиною, якій не було й чотирьох років. У її часи, тобто в ХІІІ ст., це ще практикувалося.
Дівчинку виховали містички: Гертруда фон Гакеборн, яка була абатисою в цьому монастирі, та Мехтильда фон Гакеборн, наставниця новіціату. Отже не дивно, що їхня вихованка також не вагалася, коли Господь захотів уділити їй містичні дари.
І у містиків є свої недоліки
Є й інший, суто людський, бік життя Гертруди. У першій книзі одного з її найважливіших творів — «Вісник Божої любові» — часто згадуються її недоліки.
Вона, наприклад, розповідає, як одна з сестер передала їй повчання від Ісуса: як пастирі дбають про стада, так і Гертруда має панувати над своїми емоціями. Містичка коментує: «Я прийняла це зауваження не дуже охоче і вважала, що це не про мене».
За кілька речень, хоча й непрямо, вона визнає, що це небажання викликала необхідність наполегливої праці над собою, щоб досягти такого панування.
З цього можна зробити висновок, що ця містичка була людиною, яка мала, так би мовити, короткий запальник. Тобто реагувала швидко й дуже емоційно. У поєднанні з її надзвичайною кмітливістю, спостережливістю та красномовством наслідки такої реакції могли бути болючими, бо її слова точно і влучно вцілювали у слабкі місця інших сестер.
Особливо тому, що Гертруда також славилася своєю схильністю до критики. І навіть її доброзичлива до інших наставниця, а пізніше — подруга, Мехтильда, не змогла остаточно викорінити цю її ваду.
Втішає те, що Христос, зрештою, обіцяв своїй жвавій овечці: якщо вона залишиться вірною Його благодаті, то навіть ці недоліки, пом’якшені регулярними зусиллями, перетворяться на чесноти. Треба визнати, що це прекрасна перспектива. Особливо тому, що Господь, як зазвичай, виконав обіцяне.
«Докір» Ісуса
Однак раніше одна з монахинь, яка мала містичні дари (а таких у Гельфті було тоді принаймні чотири сестри), запитала Христа, чи не хоче Він щось переказати Гертруді. Очевидно, вона вважала, що Господь скаже їй якесь зауваження.
Тоді Ісус, хоч і добре розумів мотивацію запитання, попросив: «Передай їй від Мене, що вона гарна й чарівна». Цистерціанка, здивована, перепитувала аж тричі, чи насправді має це сказати Гертруді. І взагалі — що це означає (в контексті невиправної поведінки Гертруди)?
Оскільки монахиня наполягала, то почула від Ісуса у відповідь: «Скажи їй також, що вона подобається Мені за особливу чарівність чеснот, оскільки життєрадісність Моєї Божественної людяності розквітає в усіх її вчинках із нев’янучою свіжістю».
Так бажання почути докори закінчилося необхідністю передати компліменти. А при нагоді — повчанням, що здорова безпосередність — це зовсім не погано!
фінансово.
Щиро дякуємо!
