Погляд

Любов, що сяяла з-за ґрат: чого ми можемо навчитися у кардинала, ув’язненого в’єтнамськими комуністами?

01 Березня 2021, 13:14 978

Кардинал Франциск Ксаверій Нґуєн Ван Туан — на шляху до вівтаря завдяки своєму свідченню надзвичайної віри та любові серед страждань і жорстокості повоєнного В’єтнаму.

Його ув’язнили в’єтнамські комуністи. Багато років кардинал перебував за ґратами — в одиночній камері, бо був племінником покійного президента В’єтнаму Нґо Дін Дієма. 

Його заарештували без жодної на це причини: єдиним «поважним» приводом для арешту була необхідність перевиховати його згідно з вимогами нової соціалістичної системи Маркса-Леніна.

Він зазнав багатьох страждань, але саме через них Слуга Божий Нґуєн Ван Туан навчився жити своєю вірою, любити Господа та своїх кривдників посеред важких випробувань. 

На початку він запитував Бога, чому Він дозволяє такому ставатися. Кардинал вважав, що він краще міг би допомогти своєму народові як пастир у часи його страждань, ніж як ув’язнений. Він прагнув служити пригнобленій Церкві активними справами, а не перебуванням в ізоляції. Але потроху кардинал Нґуєн Ван Туан навчався приймати реальність такою, яка вона є, і намагався жити своїм священством там, де йому доручив Господь.

У найтемніші часи свого життя він навчився любити тих, хто ненавидів його. 

Часом тільки Свята Меса давала йому сили та поживу; навіть якщо це були тільки кілька краплин вина і трохи води в одній руці та шматочок Гостії — в другій. Він служив Месу за свій народ на вині та гостіях, які йому передавали під виглядом ліків для хворого шлунку.

У своїх спогадах та мемуарах кардинал згадує, що часто почувався таким хворим, виснаженим і зневіреним, аж не міг молитися. Але в ці моменти він жертвував свої страждання за свою дієцезію та вірних, для яких був пастирем, але яким не міг допомогти нічим, крім молитви, перебуваючи в ув’язненні. Він багато чого навчився через мовчазні страждання, поєднуючи свої випробування з відкупительною любов’ю Христа задля блага свого народу.

Перебуваючи у в’язниці, кардинал писав: «В урочистому паломництві за участі тисяч людей кожен хоче нести хрест на чолі процесії. Але скільки людей у паломництві нашого повсякденного життя готові нести власні хрести? Справді, важко бути неоспіваним героєм».

Завдяки його дару любові та доброти наглядачі постійно змінювали його охорону, бо кардинал Франциск Ксаверій завойовував серця своїх гнобителів. Ті, кому наказували стежити за ним, прагнули дізнаватися про його віру, бо бачили в ньому справжню відданість і любов. Високопосадовцям це не подобалось, а тому вони далі називали його повстанцем, який намагається навчати людей забобонам та брехні.

За його свідчення віри та любові святий Йоан Павло ІІ у 2001 році підніс Ван Туана до кардинальської гідності. Його зробили одним із князів Церкви через любов, за яку варто страждати, — таку любов, яка зворушує навіть найтвердіші людські серця.

У багатьох своїх виступах кардинал Нґуєн Ван Туан часто говорив, що Господь Ісус Христос погано знається на математиці й на економічних навичках. Як інакше Всевишній може робити щось настільки по-людськи ірраціональне, нерозумне і непродуктивне, шукаючи грішників, покинутих чи забутих? Тільки люблячий та милосердний Бог із Його ніжним серцем міг зробити таке для нас, тих, кого Він полюбив понад усе.

Святе Письмо знову і знову нагадує нам про непохитну любов Бога і Його співчуття до нас навіть у ті часи, коли ми на це не заслуговуємо. Він прощає нас тоді, коли ми самі не можемо собі пробачити. Він віддав своє життя за нас, хоча ми нерідко думаємо, що життя не варте того, щоб жити. Він супроводжує нас тоді, коли ми бунтуємо і відходимо від Нього, шукаючи свого самоствореного щастя і свободи, зосередженої на власному еґо. 

Зараз є тенденція просто заявляти, що хтось є християнин або віруючий; однак багато з цих людей стають надто голосистими та критичними до інших. Люди часто дозволяють своїм образам, розчаруванням чи гніву в усій повноті проявлятися у соцмережах та на інших публічних майданчиках, оскільки більше немає понять загальної ввічливості, поваги та прагнення до громадянського дискурсу. Люди не мають проблем із тим, щоб використовувати Святе Письмо для самоствердження чи досягнення особистих цілей, але мало хто дозволяє божественній Істині змінити їх самих. 

Легше нападати на інших, демонізуючи їх, замість того, щоби по-справжньому слухати інших, піклуватися про них та любити їх, як це робив Ісус Христос. Але у цьому разі вийшло би, що вчення Ісуса і Його хресна смерть за грішників і тих, хто ненавидів Його, були марними. У цьому разі вийшло би, що страждання кардинала Франциска Ксаверія були марними і не важливими для нашого християнського покликання до святості, оскільки легше було б самим називати себе праведниками, засуджувати інших і вказувати на них пальцями.

Ненависть, самовихваляння, трагедії, розколи та інші людські фактори — це не діла Божі. Вони не є кінцевими пунктами нашого християнського покликання. 

Ми можемо не завжди погоджуватися з людьми, що нас оточують. Можливо, нам просто не пощастило. Можливо, з нами обійшлися жорстоко і завдали нам ран. Ми не завжди можемо отримати те, на що сподіваємося. Однак якщо ми насправді віримо у Божественне Провидіння та вірну Божу Любов, то повинні вірити, що Господь може зробити все добрим для тих, хто Його любить. Можливо, саме через бурі у нашому житті, через наші випробування і страждання Він веде нас шляхом переміни наших сердець та зміцнення нашої любові.

Якщо людина колись когось любила, вона здатна наслідувати Божу любов: супроводжувати, підтримувати і любити навіть тих, хто відштовхує нас. Ми сподіваємося, що, зрозумівши це, людина повернеться до нас зі справжньою, самовідданою любов’ю. Саме цього Господь хоче від кожного з нас — щоб ми любили Його, а не приймали всі Його благодаті й милості як належне.

Тож не варто стримувати себе у своїй відповіді на Його любов. Незважаючи на те, що це непросто, — воно того варте! Незважаючи на те, що наше суспільство говорить про любов як про щось легке і привабливе, — ми повинні вчитися застосовувати її на практиці, відповідаючи на Божий заклик до повноти віри. 

Любити — це шукати, підтримувати, піклуватися, терпіти і повністю віддаватися тим, хто поруч, щоб Божа любов могла сяяти в нас і крізь нас.

Переклад CREDO за: ChurchPOP

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

В'єтнам
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: