Роздуми над Божим Словом на понеділок ІІІ тижня Великого Посту
Коли Ісус прийшов у Назарет, Він сказав народу у синагозі:
«Воістину кажу вам, що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині. По правді кажу вам, що багато вдів було у дні Іллі в Ізраїлі, коли небо замкнулося на три роки й шість місяців, коли стався великий голод по всій землі. Та до жодної з них не був посланий Ілля, тільки в Сарепту Сидонську — до жінки-вдови. І багато було прокажених в Ізраїлі за пророка Єлисея, але ніхто з них не очистився, тільки Нааман — сирієць!»
Почувши це, всі в синагозі сповнилися гнівом. І, вставши, вигнали Його геть з міста і повели Його до урвища гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб Його скинути; та Він, пройшовши поміж ними, віддалився.
Лк 4, 24-30
У наші часи побутують такі самі претензії та стереотипи, наприклад: «Та що він за лікар? Ми ж із ним у школі біологію на трієчку склали!», «Який з нього майстер, він же навчався у нашому ПТУ?» Схожих висловлювань про різні професії, суспільні обов’язки чи духовне зростання можна зібрати цілу книжку. Книжку, в якій люди осуджують, не приймають, знецінюють на підставі своїх упереджень та прагнуть переконати інших у чиїйсь нікчемності.
Такого зазнав і сам Ісус Христос. Невже Його односельці не чули про Того, Хто зціляє, оживляє, насичує, рятує, навчає? Невже вони не хотіли отримати всього того, що отримали інші? Певна річ, що хотіли! Та не йняли віри, що така особлива Людина жила поруч. Не могли вмістити у своє серце та осягнути розумом, що живуть у часи, описані пророками за сотні років до цього. На додачу, коли чули про когось, хто має велику силу, їм ставало страшно і незрозуміло. А що робить людина, коли хоче позбутися таких почуттів? Прагне знищити об’єкт, який їх викликає. Усунути з поля зору та повернутися у звичний «комфорт і спокій», де не треба думати, відчувати, вірити.
Ісус згадує, що тільки до однієї вдови з багатьох нужденних прийшов пророк Ілля, і тільки Нааман через слово пророка Єлисея очистився від прокази. Чому саме вони? Бо їхні серця були здатні повірити.
Часом, коли приходять різні проблеми, ми довго молимося до Бога, так палко й пристрасно. Але минає час — і нічого не змінюється, дива не відбувається. Чому? Усе ж нібито робимо правильно: під час випробувань чи негараздів усвідомлюємо потребу в допомозі та йдемо з цим до Господа. Що ж не так? Він не чує чи не хоче допомагати?
Справа тут не у відсутності Божої любові. У контексті сьогоднішнього Євангелія варто згадати, що перешкоджати можуть наші стереотипи щодо того, як має діяти Господь. Тому спробуй використати чотири поради. По-перше, почувши слово Ісуса, відкинь сумніви та повір, що Бог може й хоче розв’язати твою проблему. По-друге, згадай власні помилки й довірся Господу: нехай Він покерує твоїм життям так, як Йому завгодно. По-третє, згадай про смирення. Часто ми молимося про те, щоб Бог змінив якусь неприємну ситуацію, хоча Господь зіслав її, щоби змінилися ми. По-четверте, побудь сьогодні в тиші, уже зараз. Нехай сам Ісус промовить до тебе.
«”Як лань прагне до водних потоків, так душа моя до тебе, Боже” (Пс 42 (41), 2). Господи, пом’якши моє серце, зроби його здатним вірити Тобі та йти за Тобою».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
