За останній рік ми вивчили слова локдаун, карантин, самоізоляція, соціальна дистанція, червона зона. І залишилися наодинці з безліччю запитань. Чому Бог допустив це? Може, Він хоче через ці події щось сказати світу? А може, це початок кінця? А може, це якась змова проти нас? Що нам робити? Кому і чому вірити? Звісно, відповідей на ці питання є «цілий Інтернет». Далі все залежить від можливості конкретного читача мислити критично.
У пошуку виважених, второпних відповідей видавництво «Свічадо» нещодавно переклало українською і видало книжку одного з найвидатніших біблістів сучасності Тома Райта «Бог і пандемія». Це одна з перших книжок у світі, де пандемію осмислено у світлі Святого Письма.
Том Райт — професор Оксфордського університету, автор понад 80-ти книжок, єпископ Англіканської Церкви. У цій книжці він заохочує до розмірковувань, якою має бути християнська відповідь на кризу, спричинену коронавірусом. Т.Райт, серед іншого, каже: “У принципі, найкраща відповідь, яку мені доводилося чути, була не на запитання «Чому?», а на запитання «Що?» Що можемо зробити?”, бо “Шукати винного просто, особливо якщо завжди винен хтось інший”.
Пропонуємо вашій увазі фрагмент із книжки «Бог і пандемія» про те, а як же нам жити, коли це все закінчиться? Чи світ і ми самі станемо кращими, переосмисливши наші цінності?
“Мабуть, найважливішим з усіх питань, із якого мають починатися серйозні переговори на найвищому рівні між Церквою, державою та всіма зацікавленими учасниками, є питання, як нам повернутися до того, що відтепер буде називатися «новою нормальністю». Дехто з людей висловлює побожну надію, що коли це все закінчиться, суспільство стане добрішим і благороднішим. Ми будемо значно більше платити нашим медсестрам. Будемо готові платити більше податків, щоб підтримати службу охорони здоров’я, і будемо більше допомагати госпісам. Нам так сподобається дихати свіжим повітрям, не забрудненим тисячами машин і літаків, що ми менше подорожуватимемо, а більше часу проводитимемо з родиною й сусідами. Будемо носити на руках наші служби екстреної допомоги, наші служби доставки й усіх людей, які піклувалися про нас.
Як би мені хотілося в це повірити. Побоююся натомість, що як тільки скасують обмеження, почнеться тотальний поспіх – й, у принципі, це правильно і доречно. Жоден із відчайдухів, з усіх сил уникаючи банкрутства, не буде довго роздумувати над тим, сідати йому знову до автівки чи в літак, якщо це допоможе покращити ситуацію. Звідусіль нам торочать, що економічні наслідки карантину вже й так катастрофічні й лише погіршаться. Тож проблема здається цілком типовою для трагічних рішень, які очільникам доводиться ухвалювати в час війни: подумайте про Черчилля під час Бліцу, який вирішував, чи пожертвувати тамтим підрозділом заради порятунку цього і чи надсилати ворогові зашифровані повідомлення, після яких він бомбардуватиме тамті доми замість оцих державних споруд. У час написання цієї книжки ми зосереджені лише на «збереженні безпеки» – дорогою ціною у вигляді банкрутств, безробіття й суспільної стагнації. За великі урядові пакети допомоги всім тим, хто в результаті опинився в потребі, рано чи пізно доведеться платити. Безперечно, якщо дискусія точиться між тими, хто вбачає в смерті найгірший із можливих наслідків, і тими, хто вбачає найгірші наслідки в економічному краху, то на виході найімовірніше отримаємо в’їдливий діалог глухого з німим. /…/
Якщо до всього цього підійти цілком прагматично, припустивши, що саме так і працює державна машинерія, так, радше машинерія, аніж мудрі робочі взаємини між живими людьми, то результат буде очевидний. До стінки знову припруть слабких. Як то зазвичай і є. Після фінансової кризи 2008 року банки й великі компанії, завдяки гігантським державним кредитам, швидко взялися за старе, а тим часом найбідніші частини Британії ще більше зубожіли й на такому рівні залишилися. Комусь треба встати й зачитати, мабуть, не грізне попередження, а 72-й псалом. Це список пріоритетів, які повинна озвучувати Церква не лише на словах, але й на рівні практичних пропозицій, що мають стати головними в порядку денному:
Боже, твій розсуд дай цареві, синові царя твою справедливість.
Хай судить твій народ по праву, бідних твоїх по правді.
Хай гори принесуть народові мир, і горби – справедливість.
Нехай розсудить бідних з народу, спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче.
[Праведний правитель] бо спасе вбогого, що кличе, і бідного, і того, що допомоги не має.
Над бідним він змилується і над нужденним, і урятує душі бідних.
Він викупить їхні душі від гніту й насилля, і дорога буде їхня кров в очах у нього.
(Пс. 72, 1-4.12-14)
І це можна висміяти як видавання бажаного за дійсне. Але це те, у що Церква, у своїх найкращих проявах, завжди вірила й чого завжди навчала. Це те, що Церква завжди першою практикувала. У дні ранньої Церкви римські імператори й місцеві губернатори не надто зналися на тому, яким насправді є християнство. Але вони знали, що в цьому дивному русі є особи, звані «єпископами», які завжди торочать про потреби бідних. Хіба не гарно було б, якби й сьогодні в людей було те саме враження?
Отож, що це означає у світі, де для когось опинитися на самоізоляції – лише невелика проблема, тимчасом як інші досі перебувають у переповнених таборах для біженців або в містах країн третього світу, де виконати приписи «соціальної дистанції» не легше, ніж полетіти на Місяць? Мусимо мислити глобально, а діяти локально, але, роблячи і те, і друге, працювати з церковними очільниками цілого світу, щоб віднайти такі засади поведінки, які допоможуть запобігти безумному й гарячковому поверненню до спекулятивного наживання та посилання до дідька усіх, хто плентається у хвості. Очевидно, серед цього всього нам необхідно підсилити Всесвітню організацію охорони здоров’я і наполягти, щоб усі країни світу твердо дотримувалися її засад і протоколів. Існують, без сумніву, важливі питання, що їх доведеться озвучити перед певними надпотугами цього світу, які скористалися поточною кризою як нагодою для показухи та всіляких політичних ігор. Млини пліток і канали «фейкових новин» увесь цей час теж працюють явно понаднормово.
У всьому цьому повертаюся до теми Плачу. Мабуть, невипадково після 72-го псалма з викладом месіанського порядку денного, у якому бідні й потребуючі очолюють список, маємо Псалом 73-й, який нарікає, що багаті й владні дбають, як завжди, тільки про себе. Мабуть, саме так ми й змушені жити: поглядаючи на те, як усе має бути, а відтак – борсаючись у тому, що насправді є. Втім, єдиний спосіб жити з оцим – це молитися з оцим; утримувати візію й реальність поряд, у стогоні разом зі стогнучим творінням, і в стогоні Духа всередині нас, так, щоб могло народитися нове творіння. Зараз нам конче потрібен хтось, хто б міг у цей час викликів зробити те, що зробив Йосип при дворі фараона, аналізуючи ситуацію й обдумуючи можливий вихід з неї. Нам терміново потрібен державницький мудрий провід, у якому християнським очільникам, які живуть молитвою, відведуть належне місце, щоб вони, беручи до уваги і перспективу, і реальний стан справ, змогли продумати наперед ті виклики, перед якими постанемо в найближчі місяці. Цілком можливо, що в прийдешні дні побачимо знаки справжніх нових можливостей, нових шляхів праці, які переродять старі системи й винайдуть нові та кращі, які згодом розпізнаємо як далекоглядні проблиски нового творіння. Або ж, цілком можливо, повернемося до «звичних справ» у сенсі тих самих старих дріб’язкових суперечок, тих самих старих поверхових аналізів і вирішень.
Якщо просто сидітимемо й чекатимемо, що буде, якщо заламуватимемо руки через те, що наші церкви на замку чи позакривалися наші гольф-клуби, або тому, що наші фірми призупинили роботу, тоді зросте ймовірність, що контроль візьмуть звичні сили. Мамона – дуже сильне божество. Нашим очільникам добре відомо, як важко йому вгодити. Як не вдається, то завжди є ще Марс, бог війни. Хай убереже нас Господь від його лабет. Якщо хочемо уникнути цих темних сил, мусимо вважати на небезпеки й активно, молитовно брати на себе інші ініціативи. Значно менш імовірно, що сад заросте чагарниками, якщо там увесь час садити квіти.
Мені не випадає вказувати провідникам Церкви, не кажучи вже про лідерів інших релігійних спільнот, які плани вони мають будувати на найближчі місяці, щоб чинити тиск на уряди держав. Проте ті з нас, хто спостерігає, чекає і молиться за наших провідників у Церкві й державі, повинні використати цей час плачу як час молитви і надії.
Сподіваємося й на мудрих та ініціативних лідерів, котрі, як Йосип в Єгипті, запровадять нову і зцілювальну політику та діятимуть у великому і зраненому Божому світі”.
фінансово.
Щиро дякуємо!
