Ватикан

Нові пролетарі та обов’язок папи бути «адвокатом убогих»

09 Травня 2021, 10:00 1204

Папа Павло VI в ООН

 

П’ятдесят років тому побачив світ Апостольський лист «Octogesima adveniens», в якому папа Павло VI писав про виклики урбанізації, гідність жінок і плюралізм політичних думок, критикуючи марксистську та ліберальну ідеології. Представляючи лист, він захищав право-обов’язок Церкви висловлюватися на соціальні теми.

Пророчі слова про тих, кого сьогодні його наступник, Франциск, називає «викинутими, мов непотріб». Реалістичний аналіз порушення рівноваги та наслідків переселення до великих міських агломерацій. Критика марксистської ідеології та її атеїстичного матеріалізму, але також ліберальної ідеології, яка менше ніж за двадцять років після цього взяла гору, остаточно відкривши шлях турбо-капіталізму. Йшов 1971 рік. 14 травня папа Павло VI відзначив вісімдесятиріччя енцикліки «Rerum novarum» Апостольським листом, написаним на ім’я кардинала Моріса Роя, архієпископа Квебека та голови Папської ради справедливості й миру. Цей документ Папи Монтіні, який говорить про бідність і розвиток, про політичне зобов’язання, варто читати у світлі енцикліки «Populorum progressio» (1967), але також у світлі змін, які відбулися останніми роками, пише Vatican News.

Папа говорить про «очевидні відмінності», які «є в економічному, культурному та політичному розвитку націй», згадуючи про народи, що боролися з голодом. Він погоджується на те, щоби спосіб дій, реагування та конкретного втручання були залишені на розсуд окремим місцевим реаліям, оскільки «християнським спільнотам належить об’єктивно аналізувати ситуацію в своїх країнах, пояснювати її у світлі незмінних слів Євангелія, черпати основу для роздумів, критерії судження та вказівки для дій із соціального вчення Церкви».

Таким чином, папа звертає увагу на важливе явище, яким позначенні як індустріалізовані країни, так і ті, що розвиваються: урбанізація та переміщення із сільської місцевості до мегаполісів. «У цьому невпорядкованому зростанні народжуються, насправді, нові пролетарі. […] Замість того, щоби сприяти братерській зустрічі та взаємодопомозі, місто розвиває дискримінацію, а також байдужість; розпалює нові форми експлуатації та підпорядкування, в яких дехто, спекулюючи потребами інших, отримує неприпустиму користь. За фасадами приховуються чималі злидні, незнані навіть найближчим».

Павло VI, який ще бувши архієпископом бачив проблеми нових міланських периферій протягом років економічного буму, а як папа й надалі уважно слідкував за розвитком римських периферій, надаючи конкретну допомогу — профінансувавши, наприклад, спорудження 99 квартир у районі Ачілії для мешканців міських бараків, — пише: «Нагальним є відновлювати, мірою вулиці, кварталу чи великої агломерації, соціальне полотно, в якому людина може задовольняти потреби своєї особистості. Культурні центри й тематичні гуртки повинні створюватися чи розвиватися на рівні громади та парафій».

Частина Апостольського листа присвячена жінкам. Павло VI, який за рік до цього проголосив двох жінок — Терезу Авільську та Катерину Сієнську — Вчительками Церкви, закликає припинити дискримінацію, і щоби законодавство рухалося в «напрямку захисту властивого покликання жінки, разом із визнанням її незалежності як особи, рівності її прав у тому, що стосується участі в культурному, економічному, соціальному та політичному житті».

Згадуючи про демографічне зростання в бідних країнах, Папа Монтіні називає «тривожним» цей «своєрідний фаталізм, який опановує навіть відповідальних» і «приводить іноді до мальтузіанських рішень, наголошуваних активною пропагандою на користь контрацепції та абортів». Папа говорить також про довкілля, перестерігаючи, що через «безконтрольне визискування природи» людина «ризикує знищити її та стати, в свою чергу, жертвою такої ж деградації».

Вказуючи на соціальну та політичну активність, Павло VI заохочує християнина не приєднуватися до «ідеологічних систем, які радикально або в суттєвих елементах суперечать його вірі та її поняттю людини: ні до марксистської ідеології, її атеїстичного матеріалізму, її діалектики насильства та способу, яким вона поглинає індивідуальну свободу в колективності, заперечуючи заразом будь-який трансцендентний вимір людини та її історії, особистої та колективної; ані до ліберальної ідеології, яка вважає за необхідне вивищувати індивідуальну свободу, виймаючи її з будь-яких обмежень, стимулюючи її виключним шуканням інтересів і влади».

Врешті, в частині документа, яку найбільше згадують, Папа висловлюється на корить плюралізму політичних варіантів для християнина, але не применшуючи його приєднання до євангельських принципів: «У конкретних ситуаціях та зважаючи на форми солідарності, притаманні кожному, потрібно визнати легітимне розмаїття можливих варіантів. Та сама християнська віра може привести до різних зобов’язань».

У неділю, 16 травня, через два дні після оприлюднення «Octogesima adveniens», папа Павло VI очолював у базиліці св.Петра Святу Месу, відзначаючи річницю енцикліки Лева ХІІІ, і назвав слова попередника «визвольними та пророчими». Проповідь стала нагодою пояснити причини соціального вчення Церкви: «Чому папа висловився щодо цього? Чи мав він на це право? Чи був компетентним для цього? Так, відповідаємо ми, бо мав такий обов’язок. Тут ішлося би про виправдання цього втручання Церкви та папи в соціальні питання, які зі своєї природи належать до мирських питань, питань цієї землі, що, як здається, виходять за рамки компетенції того, що черпає рацію свого буття від Христа, який проголосив, що Його царство не від цього світу».

Але, «якщо добре придивитися, — вів далі Павло VI, — для папи не йшлося про царство цього світу, простими словами — про політику чи економіку; йшлося про людей, які становлять це царство, про критерії мудрості і справедливості, які також мають його надихати; й під цим кутом голос Папи, який став адвокатом убогих, змушених залишатися бідними в рамках процесу, що породжував нове багатство, адвокатом смиренних і визискуваних, не був нічим іншим, як відлунням голосу Христа, який притягнув усіх втомлених і обтяжених, аби втішити їх і принести їм полегшення; який захотів проголосити блаженними убогих і голодних справедливості; забажав ототожнитися з кожною людською істотою, незначною, слабкою, стражденною, знедоленою, беручи на себе зобов’язання безмірної винагороди кожному, хто виявить милосердя і турботу щодо кожного роду людських злиднів».

Із цього, додавав Єпископ Рима, випливає «право-обов’язок Папи, який представляє Христа, та всієї Церкви — містичного Христового Тіла, більше того, кожного справжнього християнина, названого братом кожної іншої людини, дбати про добро ближнього; право настільки ж сильне й нагальне, наскільки важче та жалюгідніше становище ближнього в потребі».

«Це також означає, — підсумовував Павло VI, — що Церква через своїх служителів та своїх членів зі свого вродженого покликання є союзницею злиденного й терплячого людства; бо спасіння всіх — це її місія, і тому що всі потребують бути спасенними; але перевагу вона надає тому, хто цього потребує також і в мирській сфері допомоги та захисту. Людська потреба — це перший адресат її любові».

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
14801грн
123612грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
12днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Павло VI

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: