Літо — це час відпочинку, канікул, відпусток, поїздок, гір, морів, нових пейзажів, нових людей, нових знайомств, нових ласощів, рецептів, а найважливіше — нових пригод.
А як цей винятковий час використати, щоб наблизитися до Бога?
Перерва після тяжкої праці, навчання, різних зречень, а також монотонності буднів — це наше право, і якщо Бог дає нам таку можливість, то з відпочинку потрібно скористатися, прийняти його як дар. Улюблений чи не всіма взагалі св.Франциск Ассізький про тіло ласкаво казав «брат віслюк» і наказував, в ім’я християнської любові, дбати про «віслючка», щоби він не змучився в дорозі, щоби не збунтувався або, що гірше, не заробив «контузію».
Із психологічного погляду вільний час це перезарядка акумуляторів, віднайдення втрачених сил, повернення до рівноваги, віднайдення енергії та радості, щоб ми, повернувшись додому, в осінні та зимові дні не піддалися тому, що називаємо «хандрою».
У контексті церковного життя відпочинок буває часом, коли слабнуть релігійні практики. Це навіть вилилось у фразу «канікули без Бога». Останні два-три роки чітко показують, що сучасна людина щораз сильніше полишає молитву. Модним стає говорити «я час від часу молюся».
Коли я розмовляю з людьми на цю тему і прошу їх розшифрувати фразу про «час від часу», то чую, що вони моляться раз на два-три дні. Зустрів я і таких, хто каже, що «час від часу» для них означає раз на тиждень.
Майже всі підкреслюють у цьому питанні два моменти: брак часу і брак відчуття. Як я не маю часу, то не молюся, а як нічого не відчуваю, то теж не молюся. Клопіт у тім, що не завжди в житті щось «відчуваєш». Можна ж нічого не відчувати навіть кілька місяців. Ідучи за цією логікою, це би означало полишення молитви і релігійних практик на довгі тижні… Канікули, відпустка, краса природи, різні пережиття зовсім не мусять віддаляти нас від Бога, навіть якщо потрапити на Святу Месу десь виявиться неможливо — через незнання мови або навіть через брак Меси в тій місцевості. Відпочинок можна використати для набуття нового (що завжди цікаво) релігійного досвіду.
Ключем до цього можуть бути три слова: дякую, прошу, прославляю. Вони якнайкраще надаються на період відпочинку, щоби не втратити молитви як такої.
Коли ми бачимо красу природи, саме слово «дякую» немовби автоматично виривається з грудей. Дякую Тобі, Боже, що я тут, дякую Тобі за мою сім’ю (дітей, чоловіка, дружину чи за батьків, братів-сестер, чи за свою спільноту, друзів), за сонце і воду. Важливо, щоб у цій подяці усвідомлювати факт власного існування, відчути життя в собі. Слово «дякую» нехай провадить до подяки Богу за самого себе. Нехай це буде схвалення себе, свого існування, радістю від того факту, що живеш.
Друге слово — «прошу» — чітко показує, що завжди є щось, чого ми потребуємо: здоров’я, миру в серці, розуміння, опіки, безпеки і хліба насущного. Зокрема, коли подорожуємо, нам дуже важлива безпека, щасливе досягнення мети. Це ідеальна нагода, щоби просити Бога як дитина: просто, безпосередньо, не складаючи обітниць тощо. Коли зустрічаємо людей, бідніших за нас, можемо просити Бога за них. Канікули — це чудова нагода для таких молитов.
Третє слово — «прославляю» — це спосіб виразити вдячність. На мою думку, це дуже серйозна річ, коли ми виражаємо Богу вдячність, прославляємо Його, возвеличуємо, славимо Його святе ім’я, Його любов і милосердя. Молитва прослави відрізняється від інших тим, що вона не «за щось» ані «про щось». Це прослава Бога заради Нього самого.
Підсумовуючи, згадаємо слова св.Бенедикта Нурсійського. Він казав, що брак молитви це не брак часу внаслідок надміру праць, які потрібно виконати. Нічого такого. Те, що ми не молимося, це наслідок браку любові.
Цей святий мав рацію: молитва залежить від того, як і наскільки ми любимо.
За матеріалами: о. Януш Завадка MIC, Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
