Урочистість святих апостолів Петра і Павла

29 червня римо-католики (і 12 липня — східні християни) святкують урочистість святих апостолів Петра і Павла.

Спомин святих апостолів Петра і Павла християни почали відзначати раніше, ніж Різдво. У IV столітті вона вже була дуже розбудована. У цей день в Римі правилось три Служби: перша – у базиліці святого Петра у Ватикані, друга – у базиліці святого Павла-за-мурами, третя – у катакомбах святого Севастіяна, де ймовірно під час нападу на Рим вірні переховували мощі апостолів Петра і Павла.

Святий Петро

Симон був рибалкою з Витсаїди, який пізніше оселився у Капернаумі. Його брат, Андрій, приєднав його до тих, хто йшов за Ісусом. Ймовірно, що Симона до цієї зустрічі приготував сам Йоан Хреститель. 

Ісус назвав його Кифою, що по-грецьки означає Петро (скеля), щоб показати завдання, яке він має виконувати в усій Церкві.

Симон Петро був з перших свідків, які побачили гріб Ісуса порожнім. Йому також особливим чином являється воскреслий Ісус (Лк 24,34).

Після Вознесіння Господа Петро бере на себе головування християнською спільнотою і визначає головні лінії проголошення Доброї Новини. Він перший, кому лежить на серці відкрити Церкву для язичників. Ця духовна місія не звільняє його від людської обмеженості (Мт 14,30; Йн 13,6; 18,10).

Павло не вагається публічно зробити йому зауваження за двозначність його поведінки під час славетної дискусії в Антіохії, запрошуючи його до звільнення поган, що навертаються у християнство, від прийняття юдейських звичаїв. Остаточно це було прийнято всіма апостолами на Єрусалимському Соборі.

Коли Петро прибув до Рима, то став апостолом усіх: і юдеїв, і язичників. Своє апостольство він запечатав мученицькою смертю. Християнська традиція розповідає, що Петра розіп’яли на хресті головою вниз.

Святий Павло

Павло, після свого навернення на шляху до Дамаску, в чотирьох або п’яти місійних подорожах проходить майже по всій території Римської імперії.

У першій подорожі його супроводжує Варнава; вони вирушають з Антіохії, зупиняються на острові Кіпр і пізніше проходять через Малу Азію, сучасну Туреччину.

Після наради єпископів у Єрусалимі Павло починає свою другу подорож як той, хто посланий Дванадцятьма. Проходячи знову через Малу Азію, апостол Павло євангелізує Фригію та Галатію.

Разом із Лукою Павло переправляється в Європу і засновує спільноту у Филиппах (Греція). Після ув’язнення продовжує євангелізацію у Греції.

У третій подорожі Павло відвідує спільноти, засновані на території нинішньої Туреччини. Його знову ув’язнюють. Через римське громадянство Павла везуть на суд до імператора. Так розпочинається його четверта подорож до Римв у 60 чи 61 році. Там він сидить у в’язниці до 63 року. Завдяки пом’якшенню умов ув’язнення апостол міг спілкуватися з християнами міста і написати «листи з ув’язнення».

Після звільнення Павло йде, ймовірно, в останню подорож до Іспанії або до спільнот, якими керують Тимотей і Тит. З його листів видно, що Павло передбачає свою близьку смерть. Апостола заарештували у 67 році, він загинув мученицькою смертю: як розповідає традиція, його вбили мечем у Римі.

Петро і Павло

Протягом століть свято цих двох апостолів відзначається в один день. Петро і Павло уособлюють Церкву в її безперервній Традиції. Через їхню проповідь Господь «дав Церкві початок християнської віри» (з тексту літургії).

Петро і Павло – це камені фундаменту віри Церкви. На їхньому авторитеті ґрунтується все християнське віровчення.

За матеріалами книги бр. Костянтина Морозова OFMCap «Літургійний рік»

Молитва на урочистість свв. Петра і Павла