«Якщо мій люд навернеться» — ці слова стали гаслом цьогорічно дієцезіяльного нічного чування, яке у санктуарії Ісуса Назарянського в Браїлові відбулося 6-7 серпня.
Цей санктуарій на Вінниччині ще у середині XVIII століття став місцем паломництв вірних Поділля. Роками сотні і тисячі людей приходили до Ісуса Назарянського, щоб принести Йому свої прохання, виблагати допомоги у складних життєвих обставинах, знайти утішення у трагічних ситуаціях, висловити подяку за отримані благодаті. У храмі знаходилась вирізьблена з цитрусового дерева чудотворна статуя Господа Ісуса, що її освятив Папа Климентій ХІІ. Ця статуя була привезена на Поділля у 1744 році ченцями-тринітаріями, яких кількома рокам раніше запросив до Браїлова тодішній його власник Франциск Салезій Потоцький. Орден Тринітаріїв (офіційна назва — Орден Пресвятої Трійці, лат. Ordo Sanctissimae Trinitatis, OSsT) було засновано наприкінці ХІІ століття і протягом довгих років основним напрямком його діяльності було збирання пожертвувань для викупу християн з арабського чи турецького полону. На території України перший монастир отців-тринітаріїв з’явився у 1685 році у Львові, звідки їх і запросив до Браїлова Франциск Потоцький. Цей монастир, який, до речі, також вважається першим монастирем тринітаріїв Речі Посполитої, заснували вихідці з Іспанії. І це пояснює той факт, що статуя Господа Ісуса Назарянського потрапила до Браїлова з Мадрида. Виконана у більш ніж натуральну величину, статуя являла Ісуса в терновій короні зі складеними на грудях руками і виразом страждання на обличчі — цим виразом її автори намагались зворушити серця людей і запалити в них любов до братів-християн, що перебувають у неволі. Невдовзі вірні почали шанувати статую, як чудотворну. Тільки з 1746 по 1758 рік було записано 47 підтверджених під присягою в присутності свідків розповідей про чудесні зцілення.
Після придушення польського національно-визвольного повстання 1830-32 років уряд Російської імперії скасував католицькі чернечі ордени і згромадження. Храм і монастир отців-тринітаріїв було відібрано і передано православним. Браїлівськи католики збирались у збудованій у 1825 році каплиці на цвинтарі. Лише у 1850 році влада дала їм дозвіл на будівництво нового — нинішнього храму. Його спорудження було завершено у 1879 році. У 1938 році храм знову було відібрано у віруючих — цього разу «робітничо-селянською» владою. Чимало католиків, і не тільки на Поділлі, стали бранцями сталінських таборів. Їх заступник, Ісус Назарянський, розділив їхню долю: у 1938 році статую було вивезено з Браїлова. Що сталося з нею далі — невідомо і досі. У 1990 році храм було повернуто парафіянам. У 1999 році тодішній ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Ян Ольшанський освятив копію чудотворної статуї, яка знаходиться в храмі і понині.
Початком цьогорічного чування стала спільна молитва Розарію. У роздумах над таємницями Скорботної частини, якими молились вірні, підкреслювалась необхідність пам’ятати, що наше тіло, стало, завдяки Таїнству Хрещення, храмом Святого Духа, триматись далі від гріха гордині, який «робить людину подібною до диявола», дивитись на хрест Ісуса Христа коли страждання стають нестерпними. «Просімо Господа, щоб він згадав про нас у своєму Царстві», — цими словами закінчувались роздуми над V таємницею.
Службу Божу зі свята Преображення Господнього, як і св. Месу зі спомину св. Каетана, що відправлялась після півночі, очолив ординарій Кам’янець-Подільської дієцезії єпископ Леон Дубравський.
«Переживаючи цю Євхаристію, — сказав на початку першої Служби Його Преосвященство, — ми хочемо єднатися з Ісусом Христом на горі Тавор. На вівтарі Господь приходить до нас — приходить, щоб ми прийняли Його, щоб знайти в нас своє місце, щоб ми перемінились завдяки благодатям, які Він дарує …». Владика нагадав, що цього і наступного дня в браїлівському храмі можна отримати індульгенцію, яку можна пожертвувати за себе або за когось з померлих і заохотив це зробити: «Господь має всі можливості, щоб допомогти нам зустрітись з Ним в Царстві Божому. Земне життя закінчиться і розпочнеться вічне життя. Воно вже розпочалось, але у вічності. Щоб зустрітися сьогодні з Ісусом Христом Преображеним, потрібно виконати усі ті умови, які дає нам Церква, і просить, і благає нас».
Проповідь як на першій, так і на другій Службі проголосив о. Андрій Рак ОМІ з парафії в Тиврові, який цього року відзначає 20-річчя свого священства. «В цей прекрасний день, — сказав він, — ми приходимо до цього санкутарію, щоб молитися і прославляти Бога, а також, щоб роздумувати про своє життя, про свою віру. Можна поставити питання самому собі: Чим є моє життя? Чим взагалі є наше людське життя? І дивлячись на сьогоднішнє свято можна сказати, що наше життя — це дорога преображення. Лікарі кажуть, що кожні 10-11 років наші клітини змінюються. Тим більше — наше духовне життя, наша дорога віри теж змінюється. Так було і в житті Ісуса Христа. Його життя тут, на Землі, також було шляхом перемінення».
Священник розповів, що в Святій Землі, у базиліці на горі Тавор є чотири мозаїки. На першій з них можна побачити Різдво Господнє. Це перша переміна в житті Ісуса Христа — Син Божий стає людиною. Він перемінюється для життя з людьми, щоб ми могли перемінитися для життя з Богом. Друга мозаїка називається «Хліб життя» і показує Пресвяту Євхаристію, де Господь перемінюється в Хліб життя, щоб дати нам життя вічне, тому що без Євхаристії неможливо преобразитись до життя з Богом. Третя мозаїка зображує розп’яття і смерть Ісуса Христа, якою Господь перемінив світ і спас все людство, заплативши своїм життям за всі наші гріхи. Четверта мозаїка зображує Воскресіння Ісуса Христа: Господь перемінився у свою славу, щоб до цієї слави провадити нас.
«Дуже сумно, — продовжив проповідник, — що сьогодні ведеться величезна боротьба проти Бога і проти Євхаристії. Сатана робить все, щоб знищити Євхаристію, робить все, щоб люди не ходили до храму, не приступали до Причастя, тому що він знає: хто приступає до Причастя, має життя вічне. Євхаристія — це наша сила, вона перемінює наше життя на життя Боже. […]». В цю прекрасну урочистість Преображення Господнього дивимося на Господа і питаємо в Господа: «Навіщо Ти зробив цей прекрасний знак, коли троє апостолів побачили Тебе переміненого?» Згадаймо на початку Євангелія: коли Ісус починав свою діяльність, Він прийшов до Йоана Хрестителя і прийняв хрещення з його рук. І тоді почувся голос з неба: «Ось Мій Син улюблений! Його слухайте!». На початку публічної діяльності Отець підтверджує, що це Його Син. І наприкінці діяльності Ісуса Христа тут, на землі, незадовго перед розп’яттям, Отець з неба знову підтверджує: «Ось Мій Син улюблений! Його слухайте!». А першим чудом, яке Ісус вчинив на прохання своєї Матері, Пресвятої Діви Марії, була переміна води у вино. Знову переміна, знову преображення. Господь через усі ці знаки хоче сказати, що і нам треба йти дорогою преображення. Треба змінюватись, але змінюватись завжди на краще, змінюватись на Божих дітей, на Боже створіння. Але якщо хтось живе в гріху, живе в руках сатани — на жаль, він також змінюється, «преображається», але, можна так сказати, на тварину. Господь показує нам мету нашого життя і через своє Преображення також хоче нам показати, що буде з нами, якщо ми будемо з Ним, якщо дійдемо до вершини гори Тавор. Це знаки Господа для нас, для зміцнення нашої віри. Господь хоче сказати, що ми в будь-який момент нашого життя можемо прийти до Нього і можемо поміняти своє життя. […] Євангеліст Лука каже, що Преображення сталося під час молитви. Дійсно, під час молитви ми преображуємося. На молитві ми змінюємося на Божих дітей. Тому так важливо, щоб в нашому житті була молитва, Євхаристія, Розарій, щоб ми читали Слово Боже».
Отець Андрій розповів про такий випадок. Священник прийшов після Різдва з колядою до однієї родини. Його пригостили чаєм, господиня поставила на стіл найкращий сервіз зі срібними ложечками. А коли священник пішов, побачила, що однієї ложечки бракує. Скільки не шукала — не змогла знайти і волею-неволею дійшла висновку, що її забрав священник. Через рік, коли цей же священник знову прийшов з колядою у цей дім, господиня, ніяковіючи, спитала: «А чи ви випадково не взяли з собою срібну ложечку?». Священник відповів: «Я непомітно вклав ложечку у вашу Біблію, щоб дізнатись чи читали ви Слово Боже протягом року».
«Коли Ісус був на горі Тавор, там були присутні двоє людей: Мойсея та Ілля. Отці Церкви пояснюють, що Мойсей представляє закон. І з цього моменту Ісус стає законом. Ісус є новим законом для нових людей. А Ілля — представник пророків. Це означає, що в Ісусі виконались усі пророцтва і що Він — дійсно Месія, Христос, Спасителем, про якого говорили пророки. Ось така переміна відбувається для зміцнення віри апостолів, для зміцнення нашої віри. […] Ісус Христос в цей момент Преображення хоче нам сказати, що Він є правдивим Богом. І ми маємо підтвердження з неба: голос Отця. Це підтвердження того, що Ісус є Богом. Сьогодні люди сумніваються в Ісусі Христі, сумніваються в Бозі […] А чи ми віруємо в Бога? Чи я вірую в Бога? […] Люди вірять: так, Бог є. А чи Він щось може? Ми прекрасно співаємо в церкві «Слава во вишніх Богу» і говоримо про Всемогутнього Бога. Але може мені здається, що Бог «маломогутній». Мало Він може, а, можливо, і нічого не може. Так думати про Бога — це від злого духа. Бог все може, від Нього все залежить, все в Його руках. Але чи я в це вірю? Сьогодні є освячення яблук. Вони теж перемінені завдяки Божій благодаті, завдяки Богу, котрий дав сонце, дощ, землю. І ми можемо принести їх до храму і дякувати Богу за ці плоди землі. Але вони є знаком того, яким має бути наше життя: перемінене на славу Божу.
Це станеться, якщо ми виконаємо слово Отця: «Ось Мій Син улюблений! Його слухайте!». Ось тоді ця справжня переміна відбудеться в нас: якщо ми будемо слухати Отця і йти за Ним до кінця, незалежно від того, що нам говоритимуть по телевізору[…] Наша дорога — це дорога переміни, переміни до Божого Царства. Господи Ісусе, запровадь нас на гору Тавор і переміни наше життя», — закінчив проповідь о. Андрій.
Учасники Меси звернулись до Небесного Отця з молитвами за Святішого Отця Франциска, за Україну, щоб в нашій країні настав час перемін на краще, за мир в усьому світі і, і як кожного року 6 серпня, за те, щоб не повторилась трагедія Хіросіми і Нагасакі, за померлих, за місіонерів, за нові покликання до священства і чернецтва, за будівництво семінарії і доброчинців, які дали пожертвування на це будівництво. Під час принесення Дарів пролунав заклик в рік Святого Йосифа неустанно дякувати Богу за такого могутнього Покровителя.
Покровителю нинішнього року — земному Опікуну Ісуса Христа і Обручнику Діви Марії — була також присвячена конференція, яку проголосив настоятель парафії Матері Божої Салетинської в Нікополі (Дніпропетровська обл.) о. Збігнєв Бескур MS.
«Бог дає нам приклад св. Йосифа, — сказав о. Збігнєв, — щоб ми подивились на нього, як на батька. Ми знаємо, що насправді він не був батьком. Марія зачала від Святого Духа і він не міг бути природним батьком Ісуса Христа. Але він прийняв Марію. І в цій своїй конференції я хочу показати, що варто бути батьком зі св. Йосифом».
Спираючись на текст Євангелія від Луки та послання Святішого Отця Франциска на Рік св. Йосифа Patris Corde, священник пояснив, чому в Євангелії від Луки Марія називає Йосифа батьком (Лк 2, 48): «Марія підкреслила гідність Йосифа, тому що, як писав Папа Франциск, чоловіки не народжуються батьками, а стають ними. Йосиф став батьком завдяки тому, ким він був для Ісуса Христа і тому, що він зробив для Ісуса Христа. Святе Писання не говорить нам про те, що Йосиф усиновив Ісуса Христа, що Ісус ріс і виховувався без батька. В Ісуса був батько і цим батьком був Йосиф».
Далі о. Збігнєв звернув увагу на те, що перші слова Ісуса, записані в Євангеліє, це слова, коли Ісус називає Бога Отцем (Лк 2, 49). І з цього зробив висновок, що батьківство — це покликання і завдання чоловіків, яке полягає в тому, щоб виховати дітей так, щоб вони могли назвати Бога Отцем. Св. Йосиф це завдання виконав. А те, що на сторінках Євангелія ми не знаходимо жодного сказаного ним слова, Папа Франциск пояснює не тим, що Йосифові не було що сказати, а тим, що він не говорив, тому що слухав. Слухав передусім Бога.
Під час адорації Пресвятих Дарів, зібрані на чуванні, просили Господа, який володіє усім світом, навчати усіх бути терпеливими у стражданнях, присвячувати себе ближнім, відважно ставити чоло на захист віри і Божих заповідей, захищати справедливість і ставати на бік скривджених, жити так, щоби життя не закінчувалось смертю, а тривало вічно в Небі, допомагати іншим так, щоб усі осягнули небесне щастя.
Вірні звернулись до Ісуса Назарянського, перепрошуючи за усі нанесені Йому зневаги, за гріхи пияцтва, наркоманії, ігроманії, нечистоти, за неповагу до людського життя від зачаття до природної смерті, за переслідування християн і Церкви, за невірність тих, хто обіцяли бути Його друзями, за війни і злочини, вчинені над невинними людьми, за богохульства і нехтування усім Божим і святим, за зловживання Його милосердям, за незрозумілу закам’янілість людських сердець, за легковажність до потреб хворих і залежних.
Прозвучали також і слова подяки за своїх батьків і за своє батьківство і материнство. На завершення адорації о. Збігнєв Бескур пройшов через храм і благословив кожного з присутніх Пресвятими Дарами.
Проповідь під час Служби, відправленої після півночі, о. Андрій Рак ОМІ почав з питань: «Що зробити, щоб бути святим? Що зробити, щоб дійти до неба? Щоб бути святим потрібно, можна сказати, нічого не робити. Звичайно — нічого поганого. Не робити гріхів. Це дуже добре, це правильно. І люди кажуть: «Я нікого не вбив, не обікрав, не підпалив, то напевно я вже свята людина. Але чи цього досить? Чи можна сказати, що ця людина вже свята і може йти до неба?».
Відповідаючи на них, як і в першій проповіді, наводив приклади з життя. Але головний приклад, наведений ним — це приклад св. Каетана, спомину якого була присвячена Меса.
«Святий Каетан, — сказав о. Андрій, — часто говорив такі слова: дорога до неба — це невинність або покута. Якщо втратив невинність — залишається покута. І його життя дійсно було таким. Він спав на голих дошках, без подушки, без нічого. Коли народився, то, як це роблять християни, батьки принесли його до храму і охрестили. І після хрещення мати взяла його і занесла до ікони Божої Матері і віддала його в руки Марії, щоб він був її сином. Подивіться, як це мудро — віддати після хрещення свою дитину Божій Матері. Хто сьогодні робить щось подібне?»
Отець Андрій розповів, що так само було і в його житті: коли він, ще немовлям, тяжко захворів напередодні свого хрещення, батьки, побоюючись за його життя, привезли його до храму вночі, щоб якомога скоріше охрестити. Коли хрещення було звершено, мати віднесла його до образу Богородиці і пожертвувала Марії. О. Андрій заохотив батьків віддавати своїх дітей під опіку і у власність Божої Матері, щоб Вона провадила їх шляхом життя.
Повертаючись до особи покровителя сьогоднішнього дня, проповідник сказав, що він жив в часи коли Лютер і Кальвіна відійшли від Церкви і св. Каетан багато їздив по містах і селах Італії, де «проголошував Ісуса Христа і навертав людей. Ми також повинні нести Добру Новину і навертати інших людей. Але в серці св. Каетана жила особлива любов до вбогих. Св. Каетан жив словами з Євангелія: «Блаженні вбогі, — бо ваше Царство Боже» (Лк 6, 20). Щоб краще допомагати убогим, через рік після свого рукоположення, він заснував орден Клириків Регулярних. Вони мали харизму допомагати знедоленим. І цікаво, що в цьому ордені було заборонено навіть просити милостиню. Вони повністю віддавали Божому Провидінню і себе, і своїх підопічних. Також св. Каетан заснував лікарню для невиліковно хворих. А коли у 1528-29 роках спалахнула епідемія чуми, він разом зі співбратами допомагав цим хворим. Його служіння дуже нагадує св. Йоана Боско, котрий зі своїми хлопцями допомагав хворим на холеру. Він казав своїм хлопцям: «Якщо будете після сповіді, якщо приступатимете до св. Причастя, якщо молитиметесь, ніхто не захворіє». І так було: ніхто з них не захворів і не помер».
«Св. Каетан, — продовжив о. Андрій, — був ініціатором створення першого благодійного банку в Неаполі. Не тому що любив гроші, а тому, що хотів більш ефективно допомагати знедоленим. І якщо зараз хтось питає: «Що Церква дала світу, Европі?», то на прикладі одного тільки цього святого можна побачити: взяла під опіку хворих, заснувала лікарні, допомагала бідним. Церква завжди повинна нести допомогу бідним, але пам’ятаймо: Церква — не благодійна організація. Перше завдання Церкви — нести спасіння, нести Бога, нести Ісуса Христа. А вже пізніше — допомагати бідним, хворим, засновувати лікарні … Св. Каетан завершив своє життя у 1547 році. Він пожертвував своє життя і страждання за навернення жителів Неаполя, які вели громадянську війну. І напевно його жертва була прийнята. Він показує нам, що допомагати іншим — це не важко, тільки треба захотіти».
Завершуючи проповідь, о. Андрій повернувся до питань з яких розпочав: «Бути святою людиною не означає тільки не грішити. Це щось набагато більше: бути закоханим в Бозі, мати серце, відкрите для людей. Перед нами стоїть питання: «Чи можу я бути святим?» Св. Ігнатій Лойола коли прочитав «Життя святих», подумав: «Якщо вони могли бути святими, то і я теж можу». Тому, брати і сестри, я бажаю цього вам. Будьмо святими».
Як і кожного року, нічними вулицями Браїлова пройшла Хресна Дорога. Ніч чування завершив Молебень на честь св. Каєтана та обряд благословення олією, названою іменем цього святого.
фінансово.
Щиро дякуємо!
