Вір чи ні, але відчуття, що ти не така, як усі, це одне з найнормальніших відчуттів у світі. А якщо через свою інакшість ти інколи почуваєшся самотньою, то знай, що й це теж нормально.
Поки я зростала, часто говорила дурнуваті зауваження, через які всі навколо сміялися. Я говорила перш ніж думала, виявляючи цим, чого я не знаю, і наражаючись на кпини. На щастя, я була хорошою ученицею. Якби не мала хороших оцінок, то мене би точно назвали дурною. А замість цього казали, що в мене знання книжкові, але я наївна, зелена, непридатна для життя; інколи мене ще називали свіжим вітерцем.
Подружки часто так про мене говорили, але вони не мали нічого лихого на думці. Вони вимовляли ці коментарі з усмішкою або ж доповнювали їх словами «і я тебе за це люблю». Я навчилася сміятися з себе і все обертати в жарт. Але глибоко всередині хотіла бути іншою.
Полюбити дитину в собі
Я не хотіла мати суто книжкового знання, я хотіла бути спритною. Не хотіла бути наївною, хотіла бути мудрою, вміти поводитися в товаристві. Не хотіла бути легковірною, хотіла бути хитрою, меткою. Оскільки була ще дуже молодою, то вважала, що змінюся. Гадала, що я виросту зі свого простодушного погляду на світ і стану світською, скептичною, дорослою. Втрачу рожеві окуляри, буду менш оптимістична і перестану мислити як дитина. Але знаєте що? Я майже не змінилась. Так, я помудрішала. Навчилася фільтрувати свої думки, перш ніж їх випустити з себе. Почала помічати складні реалії, які раніше прослизали повз мою увагу. Але загалом то мій погляд на життя залишився дитячим.
Я надалі знаходжу чуда у звичайних речах. Надалі бачу насамперед позитивне, а вже потім негатив. Надалі мені справляє приємність бачити в людях те, що в них найкраще. Я надалі люблю сміятися, бути дурненькою, дивитися диснеєвські мультики. Коли я була дитиною, то ненавиділа дитину в собі. Почувалася так, ніби вона мене гальмувала і не дозволяла зростати так само швидко, як мої ровесники. Але, ставши дорослою, я люблю цю дитину. Я вбачаю в дій Божий дар і причину писати це послання надії та розради. Тепер, коли хтось називає мне свіжим вітерцем, я сприймаю це як комплімент, оскільки усвідомлюю, яким важливим є оптимізм у цьому зіпсованому, складному світі.
Довіритися знаряддям, які дає Бог
Мораль цієї історії така: кожна риса характеру, яку ти маєш, служить якійсь меті. Ці риси — твій «набір інструментів» у скриньці, яку несеш ціле життя. І кожний елемент — необхідний і важливий. Те, що зараз виглядає або здається тобі прокляттям, тягарем, який ти мусиш тягнути, — може стати великим благословенням, коли настане час ним скористатися. А до того часу мусиш довіритися знаряддям, які тобі дав Бог. У якийсь момент життєвої мандрівки ти потребуватимеш кожного з них.
Чи ти будеш коли-небудь повністю задоволена своїм «чемоданчиком інструментів»? Чи перестанеш відчувати потребу обміняти одні зі своїх знарядь на інші? Ні. Але ти дійдеш моменту, коли будеш втомлена боротьбою з тим, чого не можеш у собі змінити. І можеш зробити вибір: а) бути нещасливою через це або б) прийняти те, що отримала, і якнайкраще його використати. Сподіваюся, ти вибереш другий пункт.
Поступитися — не те саме, що відмовитися, оскільки підкорення своїй істинній природі робить життя легшим і кращим. Коли двері почнуть відчинятися, ти побачиш, що це піддання насправді було перемогою. Страх, що тебе обмежував, був необґрунтований. Бог має для тебе великі речі у запасі, але щоб пізнати, що на тебе чекає, треба спершу бути щирою щодо самої себе.
Бути іншою, ніж усі
Я живу недалеко від середньої школи і багато часу проводжу в початковій школі моїх дітей. За ці роки я зауважила одну штуку: як сильно відрізняються учні цих двох шкіл! У початковій школі я бачу багато різних особистостей. Дітвора — справжня, малі діти контактні та впевнені в собі. Вони підбігають обійнятися і засипають прерізними запитаннями, що їм тільки на думку спаде. Одягнені кому як подобається. В одних є повсякденні сорочки і шорти (навіть коли нульова температура), інші одягнені як на подіум. У початковій школі все може бути, бо тут панує атмосфера прийняття. Буття іншим — це не табу, бо кожен є іншим! Ніхто не знає, як бути кимсь іншим, а не собою.
Однак у середній школі все виглядає інакше. Я щодня проїжджаю обік неї й бачу серйозні і невпевнені обличчя, інакші, ніж ті радісні личка першокласників. Усі дівчата вбрані однаково — темні джинси, черевики-берці, сорочки навипуск, шарфики — щиро кажучи, це виглядає тривожно. Дивлюсь на це і думаю, а що ж сталося з тією впевненістю в собі, яку ми колись мали аж понад міру? Запитую себе: що сталося з тими особистостями, які я бачила за якийсь кілометр раніше? Чому вони ходять плече в плече, збиті в тісні купки, немов бояться чийогось нападу? Чому ніхто не усміхається? Чому ніхто не хоче вирізнятися?
Я знаю, що середня школа це проблемний період. Розумію, що коли голос забирають самоусвідомлення і несміливість, то все, що робить тебе інакшою, може додавати тягаря до твого браку впевненості в собі…
Бути собою — добре!
І все ж таки щось у цій зміні мене засмучує. Щось викликає в мені бажання відвести тих дівчат убік і запевнити, що собою бути — добре. Що вони не мусять допасовуватися до оточення ані ховатися по своїх мушлях. Деякі з них доростуть до виклику і знову вийдуть зі своїх мушель, щоб нарешті показатися у своїх справжніх барвах і кинути виклик критичному світові, але інші ніколи цього не зроблять. Вони проведуть решту життя, придушуючи в собі козирні риси, бо вважатимуть, що розкрити їх буде надто ризиковано.
Отож тобі треба знати: ти народилася, щоб літати. Ти була створена, щоб бути справжньою, так як ті діти, які ще в початковій школі. Те, завдяки чому ти інакша, робить тебе прекрасною. Це велика частина плану, який щодо тебе має Бог. Може, ти будеш задоволена, літаючи непомітно. Підлаштовування — безпечне і не викликає критики. Але якщо твоя мета — літати непомітно, то ти будеш змушена підлаштовуватися. Будеш іти за натовпом, щоб не привертати до себе нічиєї уваги, — хоча тебе приваблює буття іншою.
Віриш ти мені чи ні, але відчуття, що ти не така, як усі, це одне з найнормальніших відчуттів у світі. А якщо через свою інакшість ти інколи почуваєшся осамітненою, то також і це нормально. Ми всі почуваємося іншими, бо ми всі — інші. Пам’ятай: ніколи раніше не було такої самої людини, як ти чи я. Тому ми переживаємо такі хвилини, коли почуваємось як диваки. Бог ввірив тобі такі таланти, які можеш мати тільки ти. Щоб ці таланти використати, маєш слухати Святого Духа, який є Божою присутністю в тобі. Той внутрішній голос — це «інструкція з обслуговування», яка допоможе тобі злетіти. Її мета — відірвати твої ноги від землі. Ти стоїш перед гнітючою необхідністю підлаштовуватися. В твоєму віці все крутиться довкола того, щоб поводитись як усі, говорити як усі, стояти в одному рядочку, як качечки. Коли, однак, ти зробиш із себе кальку з твоїх подружок, то станеш замінною. Тебе можна буде замінити тридцятьма іншими однаковими дівчатами.
То про що ж насправді йдеться в цьому всьому?
Не така, як усі. Про що йдеться?
Подумай про людей, яких ти любиш більше за всіх на світі. Чому ти їх любиш? Що тебе приваблює до них? Найімовірніше — те, що вони неповторні. Ти ніколи не зустрічала когось такого, як вони, — і не зустрінеш. Те, що робить їх такими незвичайними, це їхня готовність сяяти як оригінал, а не бути тьмяною підробкою. Ти не можеш їх клонувати, навіть якби хотіла. Може, це звучить дивно, але відчуття, що ти інший, це дар. Він об’являє те, що в тобі особливе. Нагадує тобі, що шляхи цього світу це не Божі шляхи. Він велить тобі утриматися від підлаштовування. Щоб вирушити власною стежкою, ти мусиш допасуватися до своїх некомфортних почуттів і вслухатися в те, що вони тобі кажуть. Навіть біль має свою мету. Він дається для того, щоб тебе вести, а не стримувати.
В тебе завжди буде спокуса приховувати те, що тебе вирізняє. В тебе завжди буде спокуса вдовольнитися тим, що нормальне, а це рівнозначне тому, щоб не прагнути великих речей. Але коли ти закопаєш свої неповторні таланти, то закопаєш також і свій потенціал, оскільки саме завдяки тому, що ти неповторна, проявляються найкращі можливості. Без огляду на те, що ти хотіла би приховати, я гарантую, що саме цю рису дав тобі Бог, щоб ти допомогла Йому будувати Його Царство. Цілься вище, ніж у «нормальне». Підносься понад натовп без страху, сорому чи перепрошувань. Птахи літають зграями, але орел завжди літає сам. Чи хочеш бути орлом? Чи ти тужиш за тим, щоби вдовольнити прагнення бачити більше, бути кимсь більшим і робити більше? (пор. Іс 40,31) У тебе є таланти і здібності. У тебе є крила, щоб літати. А коли пізнаєш свої таланти — можеш взятися за всі мрії, які Бог умістив у твоєму серці, й дістатися вершин, щоб їх здійснити.
З тієї причини пригадую тобі, щоб ти оживив дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх. Бо Бог дав нам не духа страху, а сили, любові й поміркованості (2Тим 1, 6-7).
Фрагмент із книжки «Ти народилась, щоб літати. Книжка для твоєї доньки» Карі Кампакіс, видавництво W drodze 2021.
фінансово.
Щиро дякуємо!
