Чи добре, щоб дитина роздавала «Причастя» з печива?
Час від часу в «катонеті» з’являються фото дітей, які намагаються наслідувати ті чи інші літургійні дії.
Гра в Месу?
То один малюк ляже на підлозі поруч із ченцями, що лежать хрестом за мить до вічних обітниць; то інший вдома примощує рівними рядами м’які іграшки і готує їм «причастя» з печива.
Це так мило! «Лайки» сиплються лавиною, і справді важко не усміхнутися від такого. Але як реагувати, коли дитина вдома «грається в Месу»? Деякі люди замислюються, чи це правильно, і чи немає в цьому нічого поганого.
У такій забаві точно немає нічого поганого, тобто це — не гріх. Канонічне право передбачає покарання для тих, хто «намагається здійснити літургійну дію Євхаристійної Жертви, не бувши висвяченим на священника». Але тут ідеться про симуляцію, яка має на меті ввести в оману інших, а не про дитячу гру.
Отже, якщо хтось у дитинстві грався в такі ігри, то не мусить із цього сповідатися. Дещо інше — глузування чи пародії на літургію як юнацькі витівки. Але ця різниця цілком очевидна і її легко відчути.
Замість «гри в Церкву» — домашня Церква
Звісно, хлопчика не треба заохочувати до «гри в Церкву» і влаштовувати йому вдома приватну каплицю (навіть якщо це викликає ентузіазм у бабусі, яка, тихо мріючи, що онучок стане священником, готова пошити йому орнат).
Натомість варто використати це тимчасове захоплення дитини, щоб запровадити домашню катехизу. Можна також дещо «перенаправити» цю гру на стежку спільної сімейної молитви, в якій дитина активно братиме участь.
Домашня «меса», можливо, й не найкраща забава, але показує нам, що: а) те, що пов’язане з вірою, літургією, молитвою, не має бути для дитини чужим і нецікавим; б) дитина має потребу бути активною, щось робити, творити. Це можна використати, щоб залучити її до спільної сімейної молитви.
Чому б їй не «привести» на неї своїх ведмедиків, приготувати чи оздобити під наглядом когось із дорослих домашній «вівтарик»? Не обов’язково роздавати учасникам «причастя» з печива, але дитина може дати їм для цілування хрестик. Варіантів багато і кожен із них — це досконала нагода виробити добру звичку спільної сімейної молитви і простір переживання віри в колі сім’ї. Тоді ми замість «гри в Церкву» починаємо будувати свою домашню Церкву, сімейну.
Віра дозріває разом із людиною
Звісно, дитина не все розуміє. Певні речі сприйматиме дуже серйозно, а інші будуть для неї «розвагою» чи грою. Не страшно. Важливо, щоб вона бачила, що батьки серйозно ставляться до молитви й до того, що пов’язано з Богом.
Будь-яка форма спільного переживання віри в колі сім’ї та будь-яка форма участі дитини в цьому безумовно становлять «додану вартість» у процесі її духовного розвитку і формування відповідної релігійної позиції. Віра дозріває разом із людиною. І, як і всього іншого, віри можна вчитися за допомогою гри.
Багато дитячих забав ґрунтуються на міметизмі, тобто наслідуванні того, що дитина побачила у дорослих. Це природний рефлекс і процес розвитку. Навіть Ісус в одній із притч говорить про дітей, які грають — як можна зрозуміти — у похорон і весілля, тобто дії щонайменше «навкололітургійні». У такій грі може бути багато щирої дитячої чутливості, зокрема духовної.
Безперечно, Бог може в певний спосіб вести діалог із дитячою душею і через таку «гру». Про це, наприклад, розповідає стара середньовічна іспанська легенда про маленького сироту Марселіно, якого прихистили ченці. Він із доброти і простоти серця годував на монастирському горищі хлібом і вином Христа зі старого розп’яття.
Це можуть бути — але не обов’язково — перші ознаки покликання. І, швидше, не варто до них ставитися серйозно. Натомість використати це — навіть тимчасове, як це часто буває у дітей, — захоплення літургією для того, щоб розпочати або поглибити домашню катихизацію, — точно добра думка, і марним не буде.
Із часом — дедалі серйозніше
За такої нагоди варто також вчити дитину розрізняти гру і справжню Літургію. Це теж добра нагода показати їй, яке важливе життя таїнствами, що служаться в храмі, і що їх не можна нічим замінити.
Із часом дитину, яка вже трохи підросла, можна заохотити служити біля вівтаря міністрантом або членом якоїсь іншої парафіяльної формації. Тоді щира ревність дітей може бути дивовижною.
фінансово.
Щиро дякуємо!
