Чи може твір мистецтва містити інструкцію, як стати святим? Чи може хтось пензлем намалювати комусь шлях до Неба?
Спробую довести, що це так. Достатньо трохи уважніше придивитися до творів старих майстрів. Запрошую вас до суб’єктивного огляду п’яти картин, які вказують на деякі ознаки святості.
1.«Сльози святого Петра», Ель Ґреко, або Плач над своєю долею
Коли св. Петро тричі зрікся Ісуса, то «вийшовши звідти, гірко заплакав» (Мт 26, 75). Трикратну «зраду» Петра часто зіставляють зі зрадою Юди. Між цими двома позиціями можна помітити одну відмінність: тільки в одній з них після критичного моменту з’явилися сльози.
Саме ці петрові сльози зобразив іспанський митець Ель Ґреко. Святий Петро після своєї втрати звертає очі до неба і, складаючи руки в молитовному жесті, благає його пробачити. Поза Петра сповнена жалю, а заплакані очі стають знаком очищення і заповіддю нагороди — «скандальної», що не підлягає людській логіці. Бо саме Петрові Ісус довіряє ключі від Небесного Царства. Він закладає на його хитких плечах свою Церкву, яку «пекельні ворота не подолають» (Мт 16, 18).
Немає іншого шляху до святості, крім визнання своєї гріховності, убогості й слабкості. Немає іншого способу, крім як прийняти власну згубну природу, яка без підтримки Бога приведе нас до самозасудження. Гіркі сльози можуть стати надією. Зізнання перед собою: «Я дурень, я помилився, прошу пробачення» — може стати заповіддю майбутньої нагороди, яку неможливо навіть уявити.
2.«Невіра святого Томи», Караваджо, або Прийди неготовим
Разом зі зростанням популярності Мікеланджело Мерізі да Караваджо щораз сильнішими ставали закиди, що його творчість суперечлива, що, руйнуючи традиції, він порушує обов’язкові канони краси. Чому? Бо Караваджо представив апостолів як… звичайних дідів. Куди поділися їхні побожні, повні гідності зображення? Чому замість шляхетних апостольських шат ми бачимо подерте лахміття?
Може, тому, що Караваджо хотів із того світу сказати нам: «Ісус очікує не нашої самопрезентації, а для зустрічі Йому не потрібні ми “досконалі”». Якщо ми хочемо бути святими, то тільки за Його мірками, не за нашими.
Люди часто думають: «Церква мене такого не хоче», «коли стану чистий і припиню вести грішне життя, то прийду до Тебе, Боже». З картини Караваджо Ісус ніби кричить: «Прийди зараз, такий, який ти є». Він відсуває свій одяг і вкладає руку недосконалого невіруючого у свій поранений бік, кажучи: «Дивися, тут твоє спасіння».
Бог не чекає, поки ти даси собі раду сам. Бог каже: «Прийди, який є».
3.«Містичні заручини св. Франциска», Стефано Сассетта, або Позбав себе всіх благ
На цьому полотні зображено, як Франциск бере шлюб із трьома чеснотами: Бідністю, Послухом і Чистотою. Проте варто поглянути на тих жінок у польоті, в правому горішньому куті. Дві з них дивляться в небо і тільки одна, повернувши голову в бік Франциска, із жаданням дивиться на нього — це пані Бідність, яка вічно тужить за Франциском.
Багато хто побудував свою «сутність» на матеріальних благах. І йдеться не лише про служіння мамоні та оцінку своєї чи інших цінності за рівнем багатства. Легко дивитися на багатих і казати: «Я не маю стільки, скільки вони»; «Я веду духовне життя» або заспокоювати себе: «Я служу Богові, а не мамоні».
Однак є зовсім недорогоцінні матеріальні блага —і саме на них ми будуємо свою цінність. Це може бути колекція дисків або книжок, робота, наукові досягнення, знання (зокрема, про мистецтво) чи будь-який інший прояв нашої матеріальної діяльності. На всьому цьому ми можемо побудувати самоідентифікацію і забути про суть.
Тому Бог закликає нас покинути все, що маємо (Мк 10, 21). Він робить це для того, щоб ми не забували про єдине джерело нашої самоідентифікації, яким є Він сам. Ідеться не про те, що диски, книжки і моє «матеріальне я» — це щось погане. Проте святість — це життя у перспективі Божої дитини, а не відображення будь-яких благ цього світу. На «Останньому суді» Ганса Мемлінга ми входимо на Небеса оголеними, без нічого. Такими нас бачить Бог.
4.«Святий Йосиф у майстерні», Робер Кампен, або Постав пастку на сатану
Це зображення — праве крило вівтарного триптиху, центральною сценою якого є Благовіщення. Але я хотів би слідом за Вальдемаром Лисяком, який описав цю історію в «Живописі білої людини», звернути вашу увагу на спочатку непомітну деталь. Погляньмо на дивний предмет, який лежить на столі біля св. Йосифа.
Історикам мистецтва знадобилося багато років, щоби зрозуміти, що це за елемент. Меєр Шапіро, американський експерт із Середньовіччя, вважав, що це мишоловка. Суперечки тривали роками, і щоб їх припинити, провели експеримент: за зразком зображеної на картині речі зробили мишоловку, і в першу ж ніч цей предмет зловив нещасну жертву — мишу.
Ця, здавалося б, незначна війна щодо деталі привела істориків до глибоких теологічних висновків. Шапіро казав, що Кампен навмисно використав цей елемент, щоб розповісти про «пастку на сатану». Цією пасткою була центральна частина вівтаря — Благовіщення. Це, здається, підтвердив і св. Августин, який саме сцену з Марією та архангелом Гавриїлом називає пасткою, яку Бог поставив на диявола.
Хто ж міг подумати, що дружина бідного Йосифа народить Спасителя? «Fiat» Марії, яке завершило Божий план, — це точка відліку для кожного, хто прагне святості. Адже шлях до досконалості — це також хрест і духовна боротьба, а в ній не обійдешся без майстерно і бездоганно спланованих Богом пасток. Тому варто просити Марію про близькі стосунки з Богом.
5.«Мучеництво святого Себастьяна», Андреа Мантенья, або Повір, що ти вже переміг
Святого Себастьяна за визнання віри прив’язали до стовпа і пробили стрілами. За легендою, він не помер.
Андреа Мантенья зображує Себастьяна як монументальну фігуру, тверду, з лицем стражденним, але зверненим до неба; він ніби пам’ятає справу Христа, який подолав смерть.
Святий Себестьян тут — це постать Воскреслого, для якого будь-яка реальність: надія, сенс життя чи любов насправді не загинули у перспективі вічності. Сатана програв.
Як же ми, католики, схильні культивувати страх чи атмосферу загрози і небезпеки! Це, звісно, людське, адже записано на сторінках Біблії: «Господи, рятуй, бо гинемо» (Мт 8, 25).
Але якщо віриш у Нього, то не загинеш. Нам бракує віри — каже Христос (Мт 8,26). Як же часто ми забуваємо, що Ісус — з нами, «Він з нами по всі дні, аж до кінця світу» (Мт 28, 20). Це позиція святого щодо переслідувань і страхів: не боятися! Потрібно зберігати віру в перемогу, яка насправді уже відбулася. Бо якщо ми по-справжньому віримо в Нього, то, як і св. Себастьян, не загинемо.
фінансово.
Щиро дякуємо!
