11 листопада 2021р., з нагоди престольного свята, в мукачівському кафедральному соборі св. Мартина Турського відпустову Євхаристію очолив Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас.
Урочистий вхід духовенства у собор відбувся під фанфарне звучання труб у виконанні Імре і Томаша Поповичів, які зіграли Оду радості — тему фіналу Дев’ятої симфонії Бетховена. Співслужили Святу Месу єпископ-ординарій Антал Майнек, єпископ-помічник Микола Лучок, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Ніл Лущак, а також священники Мукачівської дієцезії та запрошені гості греко-католики. У святі взяли участь сестри-монахині та віряни з різних парафій, повідомляє сайт Мукачівської дієцезії.
Настоятель о. Іштван Погань привітав гостей, серед яких згадав духовенство, представників Угорського консульства та влади міста. Під час Меси молитви лунали різними мовами, що є звичним для нашого багатонаціонального краю. А музичний супровід Богослужіння звучав у виконанні українсько-угорського хору під звуки органу.
Несподіванкою для всіх стала чудова проповідь, яку Апостольський нунцій виголосив українською мовою. Архієпископ згадав про місце народження св. Мартина, усього за 550 кілометрів від Мукачева, життєвий шлях святого і його служіння. Зокрема, він зазначив: «Але сьогодні більше, ніж целебрувати велику славу святого Мартина, ми бажаємо закликати його заступництва і в той же час вчитися на його прикладі». За словами Нунція, вчитися на прикладі святого не означає, що всі мають стати однаковими, але кожен повинен знайти власний шлях через молитву, через живі особисті стосунки з Богом. Святість Мартина помічали у тому, як він скромно жив; як, ставши єпископом, не хотів для себе особливого крісла, йому вистачило триногої табуретки. Покровитель мукачівського храму поєднав у собі глибоке смирення і лагідність, але водночас мав велику мужність. Саме йому належить фраза: «Ісус терпів Юду Іскаріотського, а чому я не мав би терпіти Бриція?» Так він сказав про священника, який служив у його дієцезії та постійно докоряв єпископу, що той простодушний, наївний і не вміє керувати. Згодом, вже аж після смерті св. Мартина, той священник став єпископом-наступником і спершу поводився дуже зарозуміло, й лише потім навернувся.
Нунцій заохотив присутніх виявляти більше терпеливості до тих, хто нас оточує. Дуже корисно, коли ми підтримуємо одне одного, молимось одне за одного і коли маємо велике серце, готове зрозуміти, допомогти, підбадьорити, а не засуджувати при кожній помилці. «За прикладом святого Мартина нехай Католицька Церква тут і в усьому світі буде справжньою родиною віруючих, де ми почуваємось братами, де нас розуміють, приймають і люблять».
За традицією, цього дня єпископ Антал вручає нагороду — «Плащ святого Мартина» — у двох категоріях: Pro Caritate і Pro Fide. За багаторічне й віддане благодійне служіння пам’ятну медаль і грамоту отримала Ілона Станкович, волонтерка благодійної кухні мукачівського відділення «Карітасу». Другий номінант — доктор теологічних наук о. Іштван Гайделшпергер, який із 1993 року викладає на катехитичних курсах. Щомісяця впродовж навчального року він приїжджає, щоби провести лекції для студентів, які навчаються на катехитів.
На завершення Меси єпископ Антал подякував архієпископу Вісвальдасу за його візит. Адже це одна з перших його поїздок дієцезіями України. Ординарій вручив йому символічний подарунок. Апостольський Нунцій подякував на запрошення і заохотив усіх: «Моліться! Молитви потрібно багато: за нас, священників, і за вас, за Україну, за всіх!» Потім уділив пастирське благословення реліквіями святого Мартина.
Після Меси у каплиці святого Йосипа, що біля кафедрального собору, відбулося освячення найдавнішого органу на Закарпатті (та в усій Україні), що був привезений із села Округлої, Тячівського району. Цей орган був побудований за часів Австро-Угорщини приблизно у 1810 році. Його зібрав і сім місяців реставрував майстер Шандор Шрайнер.
фінансово.
Щиро дякуємо!
