Перебуваючи у мовчанні й тиші, ми можемо дуже багато чого навчитися.
По-перше, є багато різних типів тиші. По-друге, тиша дозволяє нам більше слухати і краще молитися.
Що я маю на увазі, коли кажу про її різні типи? Давайте розглянемо три типи тиші, які нам варто включити до свого життя.
1.Тиша перед лицем біди
Наш Господь дав нам чудовий приклад, коли стояв перед Пилатом. «Та коли первосвященики й старші Його обвинувачували, Він не відповідав нічого» (Мт 27, 12).
Коли нас несправедливо ображають, так легко піддатися бажанню одразу відреагувати! Якщо бути чесними, це в нас говорить наша гординя. Але чого ми можемо навчитися з прикладу Ісуса?
Ісус не відреагував. Він відповів мовчанням. Між цим є велика різниця. Реакції майже завжди емоційні, тоді як відповідь вимагає роздумів.
Ісус не виявляв слабкості, коли промовчав. Натомість Він виявив великий самоконтроль і стриманість. Він вирішив відповісти мовчанням, тому що про Істину не потрібно сперечатися. Істина — це просто те, що є.
Можливо, наступного разу, коли нас скривдять, ми матимемо благодать і силу наслідувати Його приклад. Дозвольте Богові боротися за вас.
Ісусе, допоможи нам бути схожими на Тебе, особливо у цьому.
2.Тиша у стражданні
У біблійній історії про введення Ісуса у храм старець Симеон говорить Богородиці: «та й тобі самій меч прошиє душу» (Лк 2, 35). Яка Її відповідь? Тиша.
У тому ж Євангелії описано, як Ісус зник на три дні, після чого Йосиф з Марією знайшли Його у храмі. Матір питає у Нього: «Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько Твій і я, боліючи, Тебе шукали» (Лк 2, 48). Ісус відповідає: «Хіба не знали, що Я маю бути при справах Отця Мого?» (Лк 2, 49). Що на це відповідає Богородиця? Нічого. Натомість у Святому Письмі сказано: «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк 2, 19).
Марія зберігає таємницю власних страждань і майбутніх страждань свого Сина у тиші свого Непорочного Серця. Пізніше, біля підніжжя хреста Ісуса, Вона знову мовчатиме.
У тому, щоб мовчки нести свої хрести, тримаючи все у своїх серцях та зберігаючи це лише між нами та Богом, полягає велика сила. Вона стає більшою, якщо робити це з радістю. Це не слабкість — це справді велика сила.
Пам’ятайте: усі ми — люди Хреста. За допомогою Марії ми також можемо нести свої хрести тихо і радісно.
3.Тиша як відсутність шуму
Така тиша дуже корисна для душі. Як ми можемо почути Божий голос у світі, де так багато галасу та речей, які нас відволікають? Постійна стимуляція може притупити наш дух.
Наш Благословенний Господь ходив по землі у ті часи, коли на ній було набагато менше гамору. Але навіть при цьому Він пішов у пустелю — до тиші.
Ісус, хоч Його і спокушав сатана, переміг силу ворога, а після повернення з місця тиші, молитви та посту Він став сміливішим, ніж раніше. Ми повинні бути мудрими і взяти це собі на замітку.
Якщо ми перебуваємо в умовах постійного відволікання, ми будемо робити саме це — відволікатися.
На початку формації я дізналася, що коли диявол не може утримувати тебе у злі, він намагатиметься шукати тобі занять. Можливо, ви не готові до відходу у пустелю, але ви можете час від часу вимикати телефон, радіо, комп’ютер і телевізор. Ці маленькі жертви стануть для вас засобом великих успіхів у духовному житті, і ви наважитеся сказати Господу: «Говори! Слуга твій слухає!» (1 Сам 3, 10).
Це можливо, якщо усамітнитися у власному домі або навіть в автомобілі. Але не вірте мені на слово — краще спробуйте. Тут немає чого втрачати, натомість можна дуже багато отримати.
Молитва у тиші
Свята Тереза з Калькутти казала: «Плід мовчання — молитва, плід молитви — віра, плід віри — любов, плід любові — служіння, а плід служіння — мир». Отже, шлях до миру починається з тиші, найбільшим плодом якої, на мою думку, є молитва. Правда така, що ми не можемо існувати (з духовного погляду) без плідного, міцного та послідовного молитовного життя. Ми просто повинні бути людьми молитви!
Ми покликані до святості, проте без молитви святість неможлива. Але як нам молитися?
Давайте подивимося, що Церква говорить про молитву. «Покора є основою молитви. “Про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо” (Рим 8, 26). Покора — це готовність безкорисливо прийняти дар молитви: людина — жебрак перед Богом» (ККЦ, 2559).
Молитва — це дар Божий, і для отримання такого коштовного дару потрібне смирення. Воно починається також і з нашого бажання молитися.
Свята Тереза з Лізьє казала: «Молитва — це порив серця, це простий погляд, звернений до неба, це крик вдячності і любові — як у випробуванні, так і в радості».
Яка прекрасна аналогія! Молитва — це погляд одного люблячого серця на інше. Якщо ми зі смиренням визнаємо, що не вміємо молитися, потрібно знову звернутися до Церкви у її мудрості. Вона пропонує такі способи молитви: Літургія (Свята Меса — найвища форма молитви і Літургія годин), Таїнства, побожні практики (Розарій, новенни, Lectio divina та багато інших.
Ці способи ведуть нас до подяки, прослави, хвали, поклоніння, покаяння, благання та очищення, а якщо ми будемо наполегливими (і якщо цього хоче Бог), навіть до споглядання, миру та єднання з Ним. Але все починається з тиші. «Слухай, глянь, прихили твоє вухо» (Пс 45, 11) і знай: «Він — твій Пан, і Йому кланяйся» (Пс 45, 12).
Молімося про дар тиші так: «Отже, мовчи, душе моя, щоб міг я спочивати у Тому, для кого я створений, у пустелі, де Він перебуває найближче. Сподіваюся сказати у глибині свого серця: “я з любові знемагаю. Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає” (Пісн 2, 5-6)», щоб міг я жити і померти за цю любов, за цю близькість, за цю тишу».
Переклад CREDO за: Бріджет Костелло, ChurchPOP
фінансово.
Щиро дякуємо!
