Минулого місяця Папа Франциск у зверненні до дипломатичного корпусу висловив своє глибоке занепокоєння явищем, яке, на його думку, становить загрозу подальшої ескалації в суспільстві: так званою «культурою скасування».
Це практика, що набуває дедалі більшого поширення, полягає в «замовчуванні» окремих осіб, установ і навіть, за оцінками Папи, цілих культур, що вважаються незручними з огляду на «неправильні» погляди чи цінності. Висловивши занепокоєння, Папа надав нового голосу зрослій кількості католицьких священнослужителів і вчених, які побоюються, що релятивістські та аморальні філософські підвалини «культури скасування» суперечать католицькому вченню.
Вони стверджують, що католицькі школи та університети — це ключове «поле бою», на якому потрібно вести війну проти «культури скасування» і вигравати, якщо християнство прагне процвітати. На фундаментальному рівні — це битва за те, що є істиною у світі.
Термін «культура скасування» увійшов у широкий вжиток протягом останніх років. Під ним розуміють дедалі успішнішу спробу впровадження цензури, а також присоромлення й уникання тих, хто не відповідає «політично коректним» догматам, таким як критична расова теорія або тісно пов’язана з цим явищем політика «пробудження». Назва походить від афроамериканського слова woke, що спочатку означало посилену увагу до питання расової рівності, але згодом набуло ширшого значення, охопивши інші елементи ліволіберального руху (фемінізм, ґендерна ідеологія, ЛГБТ-активізм тощо).
Невід’ємною частиною цього порядку денного є «різноманітність, рівність та інклюзія». За словами критиків, це призводить до дискримінації тих членів спільнот, хто не були визначений як пригноблені або недостатньо представлені.
Канадський письменник і професор психології Джордан Пітерсон у своїй колонці для National Post написав, що ці мандати містять «жахливу ідеологію», яка стала причиною його звільнення з посади штатного професора Університету Торонто. Френсіс Відовсон, професорку політології Університету Маунт-Роял, звільнили з посади після того, як вона розкритикувала мандати «рівності» і твердження, нібито колишня політика Канади щодо аборигенів становила спробу «культурного геноциду».
Згадані взаємопов’язані явища викликали широкі дебати у світському суспільстві, але їхній несприятливий вплив на християнство та католицизм став виразнішим після заяви Папи Франциска. У кількох своїх промовах він раніше використовував термін «ідеологічна колонізація», щоб описати витоптування західним світом культур та інституцій корінного населення. Але у своєму зверненні до дипломатів у січні поточного року Папа розширив критику, включивши у це поняття також і «культуру скасування». Він зауважив, що політичні, правові та культурні програми дедалі більше диктуються мисленням, яке відкидає природні основи людства та культурні корені, що становлять ідентичність багатьох народів.
«Під прикриттям захисту різноманітності це призводить до скасування будь-якого почуття самоідентифікації з ризиком замовчування позицій, які захищають шанобливе та збалансоване розуміння різних чутливостей, — сказав Папа. — Створюється небезпечне “одноколійне мислення”[…], яке змушене заперечувати історію або, що ще гірше, переписувати її у термінах сучасних категорій, тоді як будь-яку історичну ситуацію потрібно інтерпретувати у світлі герменевтики того часу, а не сьогоднішнього».
Архієпископ Хосе Ґомес, ординарій дієцезії Лос-Анджелеса, висловився ще прямолінійніше, назвавши світські рухи, що пропагують «соціальну справедливість» і політику «пробудження», псевдорелігіями, які потрібно сприймати як суперників традиційних християнських вірувань, що прагнуть замінити їх собою.
«З руйнуванням юдеохристиянського світогляду та зростанням секуляризму політичні системи переконань, засновані на соціальній справедливості чи особистій ідентичності, заповнили простір, який колись займали християнські вірування та практика, — сказав архієпископ. — Сучасні критичні теорії та ідеології глибоко атеїстичні. Вони заперечують душу; трансцендентний і духовний вимір людської природи. Вони зводять буття людиною до основних фізичних якостей: кольору шкіри, статі, етнічного походження і суспільного стану».
Архієпископ Ґомес пов’язав ці рухи з «теологією визволення», сказавши, що вони виводяться з того ж марксистського культурного світогляду. На його думку, вони також нагадують деякі єресі, які ми знаходимо в історії Церкви. «Ці рухи втратили істину про людську особу, бо вони заперечують Бога. Хай би якими добрими були їхні наміри, вони не можуть сприяти справжньому процвітанню людини», — сказав архієпископ.
Промову архієпископа Ґомеса можна розглядати також як критику так званої критичної расової теорії: руху, заснованого на передумові, що раса — це штучний соціальний конструкт, який призводить до пригноблення меншин. Поширені прояви цього руху — квоти при прийомі на роботу для меншин (а не вибір на підставі кваліфікації працівника) та спроби реформувати системи правосуддя у бік зменшення покарання для представників рас або етнічних груп, «надмірно представлених» серед обвинувачуваних або засуджених.
Доктор Деніз Доног’ю, віце-президент відділу ресурсів для педагогічних працівників, сказала: «Критична расова теорія має дуже вузький фокус. У ній все ґрунтується на расі та питанні, хто перебуває у вигідних умовах, а хто ні. Але найперший принцип католицького вчення — це гідність кожної людини. Це расово нейтральний принцип. Церква вчить, що всі люди мають спільне походження та спільну долю, що кожен із нас — дитя Боже, створене на Його образ та подобу. У всіх нас є індивідуальна гідність, а тому не можна нікого “скасовувати”. Критична расова теорія протистоїть гідності людини, приписуючи їй несвідоме упередження, що заперечує індивідуальну свободу вибору, — те, що насправді робить її образом Бога. Вона атеїстична і не залишає місця для стосунків Творець/творіння. У ній немає опори на щось вище, ніж сама людина».
Її колега, доктор Ден Гернсі, сказав, що католицькі навчальні заклади повинні кидати виклик цьому антикатолицькому світогляду. «Другий Ватиканський собор твердить, що головна місія католицьких університетів — запропонувати “публічний, стійкий і всеосяжний вплив християнського розуму на розвиток культури”, — сказав він. — Оскільки центральні елементи цієї філософії (релятивізм, марксизм, матеріалізм тощо) суперечать християнському розуму, їм потрібно кинути виклик та дослідити з погляду автентичної християнської антропології та всеосяжного католицького світогляду. Католицькі університети не повинні використовувати свою репутацію та ресурси для розвитку мислення, протилежного християнству».
Святий Йоан Павло ІІ у своїй Апостольській конституції про католицькі університети писав: «Сьогоднішня епоха потребує термінового безкорисливого служіння, а саме проголошення значення істини — тієї фундаментальної цінності, без якої зникають свобода, справедливість і людська гідність».
Пітер Нейшн, засновник комунікаційного проєкту Catholic Voices Canada, метою якого є навчання католиків публічно говорити на дискусійні теми, сказав, що мета політики «пробудження» та «культури скасування» — зруйнувати юдеохристиянську традицію, зокрема її розуміння сім’ї та морального закону, а це загроза для всієї західної цивілізації. Він твердить, що сьогодні ця філософія глибоко проникла у навчальні заклади, охопивши навіть молодших школярів, і наводить приклад свого колеги-учителя,чиї учні обурювалися, коли він під час уроку французької мови використав слово «білий». Як протиотруту, Catholic Voices запустили освітню серію «Пробудись від пробудження». Віртуальні сесії показують, що ця ідеологія заснована на переконаннях і припущеннях, які є антиподами католицької віри.
«Самі дорослі повинні бути освіченими, щоб діти могли протистояти “культурі скасування”, — сказав Нейшн. — Одна з проблем полягає в тому, що ця ідеологія маскується за такими поняттями, як “різноманітність, рівність, інклюзивність та соціальна справедливість”. Ці світські ініціативи звучать так, ніби можуть бути узгоджені з католицьким вченням. Але це не так. Вони не можуть бути узгоджені».
Переклад CREDO за: B. C. Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
