Роздуми до Слова Божого на свято Стрітення Господнього
Того дня святиню заповнили паломники. Від Дану до Версавії сходилися покоління Ізрáїля, щоб ушанувати Ім’я Господнє, скласти жертву, викупити своїх первістків, очиститися і прославити Святого Ізрáїля. І серед цього натовпу була Родина з Назарета, яка нічим не відрізнялася від прибулих і найзвичайнісіньким чином стояла у черзі грішників, що мали свої зобов’язання перед Богом. Так відбувалося представлення Сина Божого. Жертва, складена Йосифом і Марією, була не жертвою відкуплення первістка (євр. підіон га Бен), а тільки жертвою очищення. Кожен Первородний мав бути принесений Господу або викуплений. Тому в Ізрáїлі існувало право викупу, про яке згадує Книга Вихід (13, 1-2.11-15):
І промовив Господь до Мойсея, кажучи: посвяти Мені всіх первенців; усе, що між синами Ізрáїля вперше розкриває матірню утробу, в людини і в скотини, воно Моє. (…) А як приведе тебе Господь у землю Ханаанську, як то клявся тобі й батькам твоїм, та й дасть її тобі, відділиш усе, що вперше виходить із матірнього лона, Господеві; з усіх первістків твого скоту самці будуть Господеві. Всяке осля-первісток викупиш ягням: коли ж не викупиш, скрутиш йому шию. Всякого людського первенця з-поміж синів твоїх маєш викупити. І як спитає тебе син твій узавтра: Що воно таке? — скажеш йому: Могутньою рукою вивів нас Господь з Єгипту, з дому неволі. А тому, що фараон уперся не відпустити нас, Господь побив усіх первенців у землі Єгипетській, від первенця людини до первістка скотини; тим і приношу в жертву Господеві всіх первістків самчиків, а всіх первенців із моїх синів викуповую.
Син Божий був принесений батьками в Єрусалимський Храм, щоб цілковито належати Отцю і Його справам (пор. Лк 2). Марія і Йосип не присвоювали собі права на життя Ісуса. Тому в латинській традиції Церкви це свято мало назву Praesentatio Domini — Представлення Господнє. Своїм жестом Марія і Йосип визнали, що Ісус належить Богові, і Його життя — в руках Отця Небесного.
Серед натовпу паломників виділяються двоє. Може, слово «виділяються» не зовсім вдале, бо, здається, вони на не справили ніякого враження на присутніх: двоє старих людей, які не могли заспокоїтися, доки не зустрінуть Спасителя. І Симеон, і Анна були праведники, і майже все своє життя проводили в служінні у Єрусалимському Храмі. Однак Євангеліє зазначає, що, попри такий спосіб життя, Симеон не мав спокою, поки не зустрів Месію. Тільки ця зустріч сповнила його життя сенсом. Здається, це дуже важлива вказівка: незалежно від моїх релігійних практик, добрих учинків, відносин, служіння тощо — лише особисті стосунки з Богом, особиста зустріч із Ним наповнять моє серце миром.
Зустріч старця Симеона з Ісусом особливо зворушує. Адже страх перед смертю і неспокій, що його відчуває людина в такий період свого життя, є, мабуть, одними з найважчих переживань. Якою ж була зустріч із Немовлям Ісусом, що Симеон був готовий після неї спокійно померти? — Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі…
На завершення роздумів хочу навести коментар одного з давньохристиянських авторів — Орігена: Якщо, торкаючись краю Ісусового плаща, жінка була зцілена від кровотечі, то що казати про Симеона, який у свої обійми взяв Дитятко і радів, дивлячись на Нього, знаючи, що ніхто, окрім цього Дитяти, котре він тримає в руках, не зможе визволити його з в’язниці тіла з надією на вічне життя!