Римо-катол.: 5 квітня (довільний спомин; під час Великого Посту — додатковий спомин)
Святий Вікентій (бл.1350-1419) належить до тих видатних особистостей Церкви, про яких важко говорити однозначно. Справді бо, цей гарячий іспанець родом із Валенсії поривав за собою натовпи віруючих, проповіді проголошував на міських майданах, бо жоден храм, навіть найбільш столичні, не вміщував тих, хто приходив його слухати. Він приводив до покути тисячі, а не одиниці, він бушував і громив, у повному переконанні, що… кінець світу настає, і необхідно негайно покаятися, бо невідомо, чи встигнеш завтра.
Вікентій Феррер вважав, що справи сучасного йому світу підтверджують кінець буття. Втім, спершу він був просто харизматичним проповідником, вступив в монастир у 17 років, навчався у Валенсії, Барселоні та Леріді. Висвячений у 25 років, був помітною людиною в Арагонському королівстві, де служив кардинал Педро де Луна. Знайомство з цією людиною стало ключовим у біографії св.Вікентія.
Саме Педро Мартінес де Луна був серед тих кардиналів, хто повернувся в Рим, завершуючи період «Авіньйонського полону», а потім, через незносну поведінку новообраного Папи Урбана VI, відбув назад в Авіньйон. Там кардинали, яких Папа Урбан, на жаль, налаштував проти себе, обрали Педро де Луну «своїм» Папою, Урбан VI не знайшов нічого кращого, ніж анафемувати антипапу, той зробив подібно… і таким чином період Авіньйонського полону завершився Великою західною схизмою.
Папу Урбана VI намагалася вговтати св.Катерина Сієнська (хто пам’ятає, той згадає її подарунок — виварений у меду апельсин, на той час страшно гіркий фрукт). При антипапі Луні, який прийняв ім’я Бенедикта ХІІІ, перебував св.Вікентій Феррер. І підтримував законність його обрання. Двоє святих домініканського ордену стояли кожен по свій бік цієї європейської «барикади» і намагалися служити духовною порадою.
Політичне становище у Європі спровокувало існування двох папських дворів, «двоглавої» Церкви, бо частина держав підтримувала «римську лінію» понтифіків, а частина — «авіньйонську». Однак із часом ця ситуація набридла всій Європі загалом. Було вирішено скликати Собор у Пізі для з’ясування становища, але обидва претенденти до Собору не доїхали. Тоді Собор обрав Папу Александра V, і таким чином Церква мала з 1409 року вже трьох Пап. Силові рішення ніколи не приносили користі у справах духовних…
За таких умов, за існування трьох Пап, за постійної колотнечі (Педро де Луна спершу намагався захопити папський трон у Римі військом, а потім у Пізі зустріч не відбулася, бо кожен із пап їхав зі своїми озброєними прихильниками…) — св. Вікентій проголошував, що кінець світу таки настає, і покайтеся. Втім, каятися хотіли не всі. Сам антипапа Бенедикт, коли св.Вікентій визнав-таки владу Рима і просив папу Луну зректися, — відмовив своєму духівникові, залишившись до смерті антипапою, причому дуже войовничим. На той час із усіх держав Бенедикта ХІІІ підтримувало тільки королівство Арагон. Але Вікентій Феррер переконав короля Арагону більше цього не робити і публічно проголосив у соборі в Перпіньяні відмову послуху Бенедиктові ХІІІ. Від нового Папи Миколая V св.Вікентій отримав широкі повноваження і служив далі як «проповідник покаяння», продовжуючи навертати натовпи вірних. Натомість Бенедикт ХІІІ жив на острівному замку в Пеньїсколі, не визнаний ніким, крім жменьки прибічників, а з його духовних дітей вивелися згодом ще двоє антипап.
За плодами їхніми упізнаєте їх.
В іконографії св.Вікентій зображається у домініканському вбранні — білий габіт і чорний плащ-капа, інколи — на коні, інколи — з крилами, як “ангел кінця світу”.