Розмова Ісуса з Никодимом, який був членом Синедріону, перебувала в центрі уваги роздумів Папи Франциска під час чергової загальної аудієнції.
Старість — це особливий період, щоби звільнитися від ілюзії біологічного та роботизованого виживання. Про це говорив Папа Франциск у своєму черговому повчанні на тему старості, пише Vatican News. Під час загальної аудієнції в середу, 8 червня 2022 р., він зупинився на розповіді євангеліста Йоана про розмову Ісуса з Никодимом, який був таємним прихильником Ісуса, належавши до старшини народу. Одного разу він уночі прийшов до Ісуса, і під час бесіди Господь, серед іншого, сказав: «Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства».
Наше життя має цінність
Як пояснив Святіший Отець, тут не йдеться про те, щоб повторити наш прихід на світ, сподіваючись, що «нова реінкарнація відкриває нам можливість кращого життя». За його словами, таке повторення не має сенсу та позбавило би «будь-якого значення прожите життя, касуючи його немов невдалий експеримент, як прострочену цінність».
«Ні, не про це йдеться. Народитися з висоти, про що говорить Ісус, є чимось іншим. Земне життя є цінним у Божих очах: воно визначає нас як створіння, які Він ніжно любить. “Народження з висоти”, що дає нам змогу ввійти в Боже царство, означає народитися у Святому Дусі. Це перехід між водами в обіцяну землю створіння, яке примирилося з Божою любов’ю», — сказав Папа. Никодим не зрозумів, про яке народження йдеться, а тому посилається на старість як на неможливість цього. Мовляв, людина неминуче старіє, згасання є причалом будь-якого народження у світі. Як уявити майбутнє, що має форму народження?

Чому зневажається старість?
За словами Наступника святого Петра, Никодимове заперечення «дуже повчальне для нас». У світлі Христових слів ми можемо відкрити в них «характерну місію старості». Справді бо, похилий вік «не лише не є перешкодою для народження з висоти, про яке говорить Ісус, але стає слушним часом для того, щоб його просвітити».
Наша культура виявляє «тривожну тенденцію сприймати народження дитини як просте питання виробництва та біологічного відтворення людської істоти», що потім веде до культивування міфу про «вічну молодість як відчайдушну одержимість нетлінного тіла». І саме тому старість зневажають, бо вона «неспростовно унаочнює розставання з цим міфом, який хотів би повертати нас у материнське лоно, щоб повертатися завжди молодими тілом». Техніка різними способами приваблювана цим міфом: очікуючи перемоги над смертю, можемо підтримувати життя тіла за допомогою медицини й косметики, що «сповільнюють, приховують та усувають старість». «Очевидно, одна річ — добробут, а інша — підживлювати міф. Однак неможливо заперечити, що плутанина між цими аспектами породжує певне ментальне замішання», — додав він.
Незакінчений шедевр
Життя у смертному тілі Папа порівняв із прекрасним незавершеним твором мистецтва, який саме у своєї недовершеності набув унікальної привабливості. Так і наше життя на землі є лише «ініціацією», а не сповненням, оскільки «життя у смертному тілі є надто малим простором і часом, щоби зберегти й привести до сповнення найціннішу частину нашого існування». Тож віра, що приймає звіщення про Боже царство, до якого ми призначені, дає нам змогу «насправді побачити знаки наближення нашої надії на сповнення того, що в нашому житті має знак призначення до Божої вічності».
«Тими знаками є знаки євангельської любові, багатьма способами пояснені Ісусом. Тож якщо зможемо “побачити” їх, то зможемо “увійти” в царство переходом Духа через воду, що відроджує», — сказав Святіший Отець.
Нагода для чуда відродження з висоти
На думку Папи, старість є становищем, «даним багатьом із нас», у якому це чудо відродження з висоти «можна внутрішньо засвоїти та зробити достовірним». Ідеться не про ностальгію за народженням у часі, але про «любов до кінцевого призначення».
«У цій перспективі старість має унікальну красу: ми прямуємо до Вічного. Ніхто не може повернутися в материнське лоно ані в його технологічну чи споживацьку підміну», — зазначив Франциск. Похила віком людина «прямує вперед, прямує до мети, до Божого неба». Таким чином, «старість є особливим часом для того, щоб вивільнити майбутнє від технократичної ілюзії біологічного та роботизованого виживання», а це тому, що вона «відкриває на ніжність творчого та плідного Божого лона».