«Особливі обставини цього року та потреба ревної молитви за якнайшвидшу перемогу в цій страхітливій війні спонукають нас розкласти традиційне паломництво на час новенни перед урочистістю 17 липня», — зазначає на своїй ФБ-сторінці єпископ Віталій Кривицький.
Нові обставини завжди дають нагоду по-новому подивитися на звичні справи. Ось і бердичівське паломництво, замість того щоб бути велелюдним в один конкретний день, стає «паломництвом у часі» більше, ніж «у просторі».
— Оскільки під час війни ми не маємо змоги зібрати багатотисячну спільноту вірних на урочистість Божої Матері Бердичівської — головної Покровительки нашої Київсько-Житомирської дієцезії, то вирішили не забороняти людям приходити до Бердичева, але «розкласти» це паломництво на окремі дні, — сказав єпископ Віталій для CREDO. — Так, ми з хранителем санктуарію та отцями-кармелітами вирішили влаштувати дієцезіяльну новенну перед урочистістю, по деканатах, так щоби кожний день новенни був наповнений паломниками. Це не означає заборони прочанам з інших місць приходити до Божої Матері Бердичівської; ми просто виходили з того, що найбільша кількість паломників приходить завжди саме з нашої дієцезії. Та й пересування вірних з інших місць зараз ускладнене, тому акцент на дієцезіяльну паломницьку новенну. Всі інші можуть приїжджати і в ці дні новенни, і на урочистості; йшлося про те, щоб уникнути великого скупчення людей у ці часи небезпеки.
Деканатів у Київсько-Житомирської дієцезії більше ніж дев’ять, але деякі у плані паломництва були об’єднані для спільних відвідин Божої Матері. Так, 7 липня новенну розпочали Романівський і Баранівський деканати; сьогодні, 11 липня, до Бердичева звершують паломництва Радомишльський та Білоцерківський деканати; на завтра об’єднані Чернігівський і Черкаський. Натомість Київ має два дні новенни (Київ-Схід і Київ-захід). Починаючи від четверга 7 липня, зазначив о. Віталій Козак OCD, до неділі кількість прочан у Бердичеві зростала:
— Вас більшає з дня на день, — зазначив він, вітаючи паломників Житомирського деканату. — Щоразу більше прочан приїжджає зі своїми душпастирями, щоб віддати честь Пресвятій Діві Марії. Моє серце переповнене радістю, що вас так багато!
Справді, чималенький верхній храм Бердичівського санктуарію був заповнений вірними ущерть. Як на око, приїхало не менше 700 паломників, і не тільки як представники парафій. Працівники «Карітас-Спес» на чолі з о. Віталієм Умінським, директором, приїхали разом саме як паломництво від житомирського бюро цієї Релігійної місії. Свій автобус найняли працівники та приятелі музичної школи: багато хто з її учнів, випускників, учителів — католики, хтось органіст, хтось у парафіяльних хорах, співає або керує хором. Чимало вірних приїхали власним транспортом, просто цілими сім’ями. Дари до вівтаря несли представники парафії св. Вацлава, де душпастирює о. Віктор Маковський. Ця парафія приїхала зі своїми паломницькими бейджиками і шарфиками (один такий шарфик як символ паломницької вірності й був принесений у дар), з ліліями для Марії. «Я тут майже ні при чому, — з усмішкою сказав о. Віктор. — Вони самі все підготували, це давні паломники й активні парафіяни!»
Два способи читати Слово Боже
«Розкладене в часі» цьогорічне паломництво має одну наскрізну тему: коментар до молитви «Радуйся, Маріє». Отець Віталій виголошує роздуми до окремих частинок цієї короткої молитви. День Житомирського деканату став паломництвом «Господь з Тобою».
— У попередні дні ми розглядали початок цієї молитви і говорили, що радість не може бути емоцією, — зазначив о. Віталій. — Радість має бути способом життя, незалежно від обставин, у яких людина опиняється. Звертаючись до вчення папи Бенедикта XVI, ми розглянули те, що коли кожен з нас бореться з гріхом, вибирає виконання волі Божої і слухання Слова Божого, то певним чином уподібнюється до Непорочної Марії, чиєю місією було виконати волю Бога до кінця. Далі будемо розглядати традицію Церкви, її догми. Сьогодні звернемося до роздумів Папи Франциска: «Те, що відбулося в Марії, унікальним чином на духовному рівні також відбувається в нас, коли ми щиро приймаємо Слово Боже чистим серцем і втілюємо його в життя». І з’являється думка: наскільки кожен з нас співпрацює зі Словом Божим? Бо в нашому житті є спокуса: казати, що я виконую волю Божу. А звідки ти знаєш, що це воля Божа? — людина відповідає: «Ну, я так думаю».
Наша власна думка, підкреслив проповідник, не має жодних серйозних підстав. «Можна думати, що Земля — пласка, але це не має нічого спільного з реальністю». Часто світ того, що нам здається, є паралельним (тобто ніяк не перетинається) зі світом реальним. А людей, які не відповідають світові наших уявлень, ми схильні викидати зі свого «зручного» світу. Але якщо всі будуть тільки зручними для нас, то через кого Бог скаже нам свою волю, коли нас треба виправити чи скерувати?
Є два способи співпрацювати зі Словом Божим. Один, як наголосив о. Віталій, повністю неприйнятний: коли людина за своєї потреби розгортає Біблію, тицяє пальцем у якийсь вірш і каже: оце Слово Боже для мене! Тобто вимагає термінової відповіді від Слова, не маючи з ним контакту постійно, не живучи Словом на щодень і не вміючи ні розпізнати Божу волю, ані її втілювати. «Тоді тяжко сказати, що ‘Господь з тобою’, як Він був із Марією, — сказав він. — Вона ‘зберігала всі ці слова у своєму серці’, а не вибирала, чи щось Їй підходить, чи не підходить».
Якщо християнин сумний і не бачить радості, то це проблема, бо він не має контакту зі Словом Божим; а коли приходить спорадично, за якоїсь потреби, то не вміє його зрозуміти. Бог воплочується в нас, приходить жити до нас — до тих, «хто Його любить і виконує Його слово».
Найважливіша молитва цих днів
«Молімося і працюймо, щоб наблизити день справедливого миру!» — закликає єпископ Віталій Кривицький. — «Піднесімо наші руки і серця вище до Бога! То Він уже багато зробив і ще більше може зробити, щоб захистити нас. Благаймо Господа за всіх, хто захищає Україну. За тих, хто в полоні, або зникнув безвісти. За тих, хто щодня потерпає від обстрілів. За тих, хто втратив дім, або став вимушеним переселенцем». Нагадуємо, що цього року гасло бердичівського паломництва — «Царице України, випроси нам мир».
Після Меси (а також можливості сповіді у санктуарії) учасники паломництва помолилися третій день новенни, яку бердичівський Кармель запропонував для спільної підготовки до свята. Це, як зазначив о. Рафал Мишковський OCD, «короткий варіант» молебню, який у санктуарії служать щосереди. Він сам переклав її з польської та відповідно скоротив.
На завершення дня прощі Житомирський декан о. Віталій Безшкурий, настоятель храму св. Софії, попросив в отця кустоша дозволу на спільну фотографію з усіма представниками деканату. «Я нещодавно дивився архівні фото, — зазначив він, — і було дуже зворушливо знайти спільні фотографії ще десь із 1905 року. Це наша історія. І ми її сьогодні продовжуємо».
Кожне паломництво відрізняється від «релігійного туризму» насамперед тим, що воно відбувається у молитві. Учасники бердичівської новенни моляться не тільки перед Її чудотворним образом у храмі, але також по дорозі до Богородиці — з проханнями, і по дорозі назад — із подяками. З вірою в те, що принесені до Її стіп благання вже вислухані.
фінансово.
Щиро дякуємо!
