Любов народжує героїв: 14 пунктів для роздумів із Посинодального послання Синоду УГКЦ

«Перемагай зло добром!» Саме таку назву носить Посинодальне послання Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2022 року.

Послання, яке визріло у горнилі війни; слова, які світять світлом надії серед темряви зла і страждань; думки, якими варто наповнити свій розум і серце — пише Департамент інформації УГКЦ.

1.Україна ж захищається, бо її народ раз і назавжди відмовився стати рабом, прагне просто вільно жити Богом даним життям та Богом даною гідністю. Цього ніхто не сміє в нього відібрати — так говорить Господь.

2.Вони хотіли поховати нас, але не знали, що ми — насіння.

3.Велика болісна жертва, оскільки вона правдива і пасхальна, дає рясні, життєдайні плоди. Серед смерті, яку повсюдно сіє ворог, використовуючи весь арсенал злоби й ненависті, проростають паростки неосяжної сили та шляхетності. Бог запалив душі українців вірою в перемогу Божої правди. В епоху диктатури релятивізму українці чітко називають речі своїми іменами: є істина, добро, принципи і цінності, за якими слід жити і за які можна навіть померти, а є брехня і лукаве зло. Україна об’єднала Європу, зцілюючи її тріщини, й надихнула людей доброї волі в усьому світі. Перед очима людства оживає Святе Письмо і Господь історії увиразнює чудо: Давид протистоїть Голіату.

4.«Ніколи знову» з історичного гасла перетворюється на моральний імператив.

5.Цими днями ми питаємо себе: що дає нам силу боротися і протистояти ворогові, який переважає нас у десять разів у військовій потузі? Якщо ж відкоригувати саме запитання — «хто» дає нам силу, то відповідь стає очевидною. Силу дає нам Бог, бо Він є Господом сил. Чому? Бо ми любимо! У моці українців виявляється сила любові. Наші воїни керуються принципом не ненависті до чужого, а любові до свого — дітей, коханих, батьків, друзів, землі, рідних вулиць, світанків, туманів… Любов виявляється в невтомній праці волонтерів, у щедрих пожертвах мільйонів, у щирій тихій молитві. І в цій любові ми вже перемогли.

6.Любов народжує героїв, а ненависть — злочинців.

7.Бережімо серця наших воїнів від зла, щоб вони залишалися воїнами світла і добра! Бережімо свої серця! Перетворюймо свій гнів і кривду на мужність, незламність, правдиву мудрість і перемогу Божої правди.

8.Війна спонукає нас із новим запалом і стійкістю продовжувати розбудовувати зв’язки солідарності між людьми, парафіями і країнами; нові, нечувані досі, рани вимагатимуть від усіх витривалої молитви та великодушної праці, щоб олією Божого милосердя і людського співчуття зцілювати їх та перетворювати на джерела надії; а допомога вбогим і маргіналізованим вимагатиме від нас нових підходів і творчості в любові.

9.Наша єдність чи солідарність є не соціальним конструктом, а нашою ідентичністю у відповідь на Божу любов.

10.Війна радикально вчить нас через біль, жертви і горе, які вона щодня приносить, бути Церквою Христовою: непохитно вірити у силу добра і жити діяльною любов’ю.

11.Церква, яка близька до страждання, до людського горя, є живою і музеєм не стане.

12.Найважливіші слова розради — «я з тобою».

13.У людських ранах розпізнаємо рани нашого Спасителя, а, торкаючись людського страждання, віднаходимо контакт із Христом воскреслим, рани якого стали знаком остаточної перемоги Бога над темними і руйнівними силами гріха.

14.Ми, християни, є людьми надії не тому, що «сподіваємося на краще», а тому що віримо в Бога і вічне життя, до якого Господь нас запрошує.