Коли подружжя вже має дітей і хоче виховувати їх у християнській вірі, то найчастіше воно починає практикувати щоденну сімейну молитву. Така молитва може бути добрим початком для передання віри.
Сімейна молитва також відкриває чимало тем для розмов із дітьми про віру. Це дуже хороша практика, хоча подружжя мають зважати на один момент…
Молитеся разом?
Нещодавно на сповіді священник запитав мене, чи молимося ми разом із чоловіком. Я відповіла: «Так, молимося усі разом, всією сім’ю, хіба що діти не хочуть, то ми їх не примушуємо». «Ні, чи молитеся разом із чоловіком, як подружжя?» — повторив запитання священник.
Тут уже відповідь не була такою однозначною, бо самі, без дітей, ми регулярно не молимося.
Колись — так; але у вирі буденності в якийсь момент ми визнали нашу сімейну молитву також подружньою, — однак по суті вона такою не є. З дітьми ми молимося на їхньому рівні, пристосовуючись до їхнього сприйняття.
Молитва не обов’язково має бути довгою
Священник нагадав мені, яка важлива зустріч подружжя на спільній молитві. Нагадав, що нас поєднує щось більше, ніж із дітьми, — Таїнство; і ми маємо дбати про те, щоб молитися самим.
Він із великим розумінням говорив про сімейні клопоти, втому в кінці дня… але водночас пропонував коротке, спільне «піднесення очей угору». Навіть якщо ми вже у ліжку, в обіймах, тримаючись за руки, сидячи або ще якось… Священник радив, щоб форма не була перешкодою.
Щоби просто відкривати разом серця перед Богом. Навіть коротко, без довгих літаній, розаріїв… але щоб не забували про це.
На шляху до єдності
Я маю такий досвід: що більше ми пильнуємо нашу подружню молитву — то більша наша єдність, то терпеливіші ми одне до одного і рідше конфліктуємо.
Звісно, це не магія; але гадаю, що кожного разу, коли ми відкриваємо перед Богом свої серця, то бачимо свої щоденні клопоти і боротьбу. Тоді нам легше зрозуміти свою поведінку і одне одного. Це психологічна точка зору, але є і щось більше… Це благодать. Коли ми молимося разом, то відчуваємо і бачимо її плоди, бачимо благодаті, якими Бог обдаровує нас у відповідь на наші молитви.
Знову і знову…
Ми багато разів помічали, що наша подружня молитва зникає, наче мильна бульбашка. Ми молимося — і раптом, невідомо коли, перестаємо це практикувати, а потім за якийсь час «просинаємося», коли бачимо, що подружня молитва знову перетворилася на сімейну.
Було б чудово, якби ми завжди пам’ятали, завжди були ревними і подружня молитва була б у нас в пріоритеті. Але якщо це не так, то ніщо не заважає починати і пробувати знову… Можна також просити про допомогу Святого Духа або наших ангелів-хранителів, які бережуть нашу святість, щоб нагадували нам про це і пробуджували гарячу і щиру потребу в подружній молитві.
фінансово.
Щиро дякуємо!
