Сайт «Cardinalium Collegii Recensio», очолюваний акредитованими ватиканськими журналістами Едвардом Пентіном і Діаною Монтенья, подає інформацію про всіх кардиналів, які братимуть участь у конклаві, призначеному на 7 травня.
З-поміж них ватиканісти виділяють 12 кандидатур, яких є певні підстави вважати ймовірними кандидатами на папський престол.
Слід зауважити, що цей список — лише припущення, а не усталений факт. Ніхто не може точно знати, хто саме стане 267-м Римським понтифіком, поки ця людина не з’явиться на балконі базиліки св. Петра; до того ж, історії відомо багато прикладів, коли особа нового Папи стала справжньою несподіванкою.
Втім, пропонуємо вам познайомитися ближче з кандидатами, чиї шанси вважаються найвищими.
1.Петер Ердьо (Угорщина)
72-річний архієпископ Будапешта і примас Угорщини ще хлопчиком зазнав комуністичних переслідувань: у 1956 році загарбники вщент спалили будинок його сім’ї. Він зростав у побожній багатодітній родині, служив міністрантом, і згодом вступив у семінарію. У 1975 році був висвячений на священника, а у 1980 році здобув ступінь з теології та канонічного права в Папському Латеранському університеті.
У 2000 році Йоан Павло ІІ висвятив Ердьо на єпископа, а у 2003 році призначив примасом усієї Угорщин. Того ж року Ердьо отримав сан кардинала. З 2003 року він брав участь у всіх асамблеях Синоду єпископів, а Папа Франциск призначив його релятором на синодах 2014 та 2015 років.
Ердьо вважається помірковано консервативним кардиналом, обережним у висловлюваннях і не надто активним у медіа. Відомо, що він є противником жіночих свячень, скасування целібату, а також дотримується збалансованих поглядів на проблему міграції. У 2023 році очолювана ним Конференція єпископату Угорщини прокоментувала суперечливу декларацію «Fiducia Supplicans», виступивши проти благословення одностатевих пар. Того ж року під час візиту Папи Франциска до Угорщини кардинал Ердьо наголосив на зусиллях угорської Церкви з прийому та підтримки українських біженців, однак утримувався від виразних коментарів стосовно російсько-української війни.
2.Маттео Дзуппі (Італія)
69-річний архієпископ Болоньї та уродженець Рима відомий в Україні передусім як посланець Папи Франциска, що відвідував Україну, росію, США і Китай задля папської миротворчої місії — зокрема, займався питанням звільнення полонених і депортованих українських дітей. Дзуппі неодноразово спілкувався особисто з президентом України, а у грудні Володимир Зеленський відзначив його орденом «За заслуги».
У 1977 році він здобув ступінь з літератури та філософії в Університеті Ла Сапієнца в Римі, а потім вступив до семінарії і навчався у Папському Латеранському університеті, де здобув ступінь бакалавра з богослов’я. У 1981 році був висвячений на священника, а у 2012 році був рукоположений у сан єпископа і призначений єпископом-помічником Рима. Архієпископ Палья був одним із його співсвятителів. У 2015 році Папа Франциск призначив Дзуппі архієпископом Болоньї, а у 2019 році — ввів у сан кардинала.
Кардинал Дзуппі належить до політично лівого церковного крила: після його призначення у Колегію кардиналів італійські медіа жартували, що «капелан» провідної соціалістичної партії Італії стане кардиналом. Оглядачі вважають, що у випадку обрання він продовжить лінію Папи Франциска, однак цей понтифікат матиме значний вплив з боку мирянської Спільноти св. Егідія, з якою Дзуппі має давні та тісні зв’язки. Він є прихильником благословення одностатевих пар, скасування обов’язкового целібату, Синодального курсу Церкви і продовження таємної ватиканської угоди з Китаєм. Як припускають ватиканісти, він може мати зв’язки з італійським масонством. Водночас Дзуппі, відомий своїм умінням адаптуватися під певну аудиторію або погляди, намагається вести діалог з консерваторами — відомо, що він принаймні двічі відправляв дособорну («Тридентську») Месу, щоби продемонструвати свою відкритість.
3.Робер Сара (Гвінея)
79-річний кардинал Робер Сара, вислужений префект Дикастерію Божого культу і дисципліни Таїнств, відомий як консерватор і палкий захисник ортодоксії Церкви. Він народився у родині, що сповідувала африканський анімізм, однак згодом навернулася у християнство. 1969 року Сара був висвячений на священника, після чого отримав ліценціат з богослов’я в Папському Григоріанському університеті у Римі та ліценціат зі Святого Письма на біблійних студіях Францисканум у Єрусалимі. У 1979 році, коли йому було всього 34 роки, Сара був висвячений на єпископа, що зробило його наймолодшим єпископом світу і принесло лагідне прізвисько «малюк-єпископ», яким його нагородив Йоан Павло ІІ. У 2010 році Бенедикт XVI призначив Сару президентом Папської ради Cor Unum і того ж року ввів його у сан кардинала.
З 2014 по 2021 рік кардинал Сара обіймав посаду префекта Конгрегації (тепер Дикастерій) Божого культу і дисципліни Таїнств. Він відкрито закликав протистояти кризі релятивізму та секуляризму в Церкві, пропагувати дух справжньої євангелізації і чинити опір подальшому заграванню з духом епохи. У питанні літургії Сара виступав за «реформу реформи», тобто про перегляд літургійних змін, запроваджених після Другого Ватиканського Собору шляхом усунення недоліків і зловживань. Після відставки він став одним з найбільших захисників прихильників традиційної латинської Меси — після того, як Папа Франциск наклав на її відправи серйозні обмеження, а згодом прославився як один з найгучніших критиків декларації «Fiducia Supplicans» і методів роботи Синоду про синодальність.
Кардинал Сара виступає категорично проти жіночих свячень, одностатевих благословень, скасування целібату, абортів і обмежень дособорної Меси.
4.Луїс Таґле (Філіппіни)
67-річного кардинала Таґле кілька років тому називали найімовірнішим наступником Франциска, однак згодом відійшов у тінь після того, як у листопаді 2022 року Папа звільнив керівництво Caritas Internationalis — включно з Таґле, який обіймав посаду його голови.
«Азійський Франциск», як його називали у медіа, з юності перебував під великим духовним впливом єзуїтів: під їхнім керівництвом він закінчив семінарію, а потім — університет Атенео де Маніла, де у 1977 році отримав ступінь бакалавра, а потім — магістра мистецтв. У 1982 році він був висвячений на священника і вже за рік був призначений на посаду ректора семінарії у Манілі. Згодом, навчаючись у США, куди його відправив місцевий єпископ, Таґле здобув ліценціат, а потім і докторський ступінь з теології.
У 2001 році Таґле був висвячений на єпископа, а у 2012 році був введений у сан кардинала. Активний учасник синодів Папи Франциска, у 2015 році він став президентом Caritas Internationalis, а потім був переобраний на ще один термін.
Схильний до публічних емоційних та сентиментальних жестів: танців із молоддю, Мес у простому та невимушеному стилі, Таґле, однак, вважається хитромудрим переговорником, схильним до витончених політичних тактик. Він багато говорить про соціальну справедливість, також чітко висловлювався на підтримку екологічного порядку денного. Що стосується моральних питань: засуджує аборти та евтаназію, водночас заявляє, що у певних ситуаціях універсальні моральні принципи не можна застосовувати до нешлюбних пар або до гомосексуалістів. Він виступає за перегляд церковного вчення про милосердя, частково — через «зміни у культурній та соціальній чутливості», також говорить про добро, яке є у кожній релігії.
5.Малкольм Ранджіт (Шрі-Ланка)
77-річний кардинал Ранджіт виріс у сільській родині палко віруючих католиків, які пишалися своєю релігійною ідентичністю. Він вступив у семінарію у 18 років, відчувши покликання після проповіді французького місіонера. У 1975 році Папа Павло VI висвятив його на священника під час церемонії на площі Святого Петра. З 1975 по 1978 рік він навчався в аспірантурі Папського біблійного інституту в Римі, де отримав ліценціат зі Святого Письма, а у 1991 роцібув висвячений на єпископа. У 2004 році, незважаючи на відсутність дипломатичної освіти, його було призначено апостольським нунцієм в Індонезії та Східному Тиморі і підвищено до сану архієпископа.
У грудні 2005 року Папа Бенедикт XVI призначив його секретарем Конгрегації Божого культу і дисципліни Таїнств, де він виступав за впорядковану і позбавлену зловживань літургію, більш відповідну конституції Другого Ватиканського собору «Sacrosanctum Concilium», а у 2010 році Ранджіт був введений у сан кардинала.
Кардинал Ранджіт вважається поміркованим консерватором із глибоко пастирським баченням Церкви. Він засуджує ідеологічну колонізацію і стоїть на позиціях захисту життя від зачаття до природної смерті. Попри відданість інституту папства та церковній ієрархії, кардинал Ранджіт розходився у деяких питаннях з Папою Франциском: він підтримує смертну кару у певних випадках, виступає за етичний капіталізм і відкидає соціалізм, а також підтримує свободу відправ Меси у дособорному обряді. Водночас він є твердим прихильником реформ Другого Ватиканського Собору і розглядає пособорну Церкву як недосконалий, але необхідний розвиток у процесі діалогу зі світом. Кардинал Ранджіт виступає проти жіночих свячень, благословень гомосексуалістів і скасування целібату, а у 2024 році заборонив у своїй архідієцезії служіння дівчат-міністранток.
6.П’єтро Паролін (Італія)
70-річний кардинал Паролін, досвідчений куріальний дипломат і Державний секретар Святого Престолу, вступив у семінарію, коли йому було всього 14 років. У 1980 році він був висвячений на священника, після чого був направлений вивчати канонічне право до Григоріанського університету в Римі. У цей час він також почав підготовку до дипломатичної служби, і у 1986 році розпочав кар’єру церковного дипломата.
Неодноразово бував в Україні, зустрічався з державною та церковною владою, з президентом України та Всеукраїнською радою церков; від імені Ватикану сприяв обміну поверненню з Росії українських полонених.
Діяльність Пароліна як дипломата неодноразово наражалася на критику: він, зокрема, є архітектором суперечливої ватиканської угоди з Китаєм про призначення єпископів, і наголошує на «інклюзивному підході до миру». Критики вважають його модерністом і прагматиком, який ставить ідеологію та дипломатичні рішення вище за суворі істини віри, а також майстром дискредитованої дипломатії Ostpolitik. У 2024 році Паролін заявив, що Церкві потрібно переглянути концепцію справедливої війни, оскільки, на його думку, «війна ніколи не буває справедливою» — згодом цього ж року Паролін під час свого візиту в Україну був змушений роз’яснювати свою позицію журналістам CREDO.
Загалом Пароліна вважають послідовником лінії Франциска, але з однією важливою відмінністю: оскільки вся його кар’єра була присвячена ватиканській дипломатії та адмініструванню, а не парафіяльному служінню, він не має пастирського досвіду.
Журналісти вказують на його дружні стосунки з італійським масонством, хоча не відомо, чи тривають вони на даний момент.
7.П’єрбаттіста Піццабалла (Італія – Ізраїль/Палестина)
60-річний Латинський Патріарх Єрусалима і член ордену францисканців народився і виріс у скромному селі в Ломбардії. Всього в 11 років він вступив у початкову семінарію, якою керували францисканці, а у 1984 році і сам став членом цього ордену, мріючи про місійне служіння. 1989 року він склав вічні обітниці, а у 1990 році був висвячений на священника, після чого був направлений у Єрусалим для подальшого навчання. Через його любов до Старого Завіту у 1995 році провінціал направив Піццабаллу до Єврейського університету в Єрусалимі, де він був єдиним студентом-християнином. 2 липня 1999 року він офіційно вступив на службу до Кустодії Святої Землі, францисканської провінції на Близькому Сході. У травні 2004 року, маючи всього 39 років, Піцабалла був призначений 167-м Кустодом Святої Землі, а у 2016 році — висвячений на єпископа і призначений на посаду Апостольського адміністратора Єрусалима. У жовтні 2020 року Піццабалла вступив на посаду Латинського Патріарха Єрусалима, а у 2023 році був введений у сан кардинала.
Після того, як бойовики ХАМАСу напали на Ізраїль, Піццабалла запропонував обміняти себе на заручників, викрадених терористами. Згодом він заявив, що з огляду на обставини вважає «нереалістичним» дводержавне вирішення військового конфлікту у Святій Землі. Після російського вторгнення в Україну Піццабалла сказав, що позиція Ізраїлю «не проста», оскільки «в Ізраїлі багато росіян, але тут також і багато українців».
Кардинал Піццабалла відомий як проникливий пастир, цілком заглиблений у політичні контексти Святої Землі, та невтомний шукач миру. Однак про його теологічну поставу і погляди на гострі питання відомо дуже мало, до того ж, він має малий кардинальський досвід, що може стати на заваді його обранню.
8.Фрідолін Амбонго Бесунгу (Конго)
65-річний африканський кардинал вважається палким борцем за соціальну справедливість і захисником бідних та упосліджених. Після оприлюднення ватиканської декларації «Fiducia Supplicans» Амбонго рішуче став на захист ортодоксального вчення про сім’ю і сексуальність, згуртувавши навколо себе опозиційний рух проти благословень гомосексуалістів і відкрито критикуючи «культурну колонізацію».
Амбонго народився у бідній багатодітній родині католиків. Він навчався у семінарії та студіював теологію в Інституті Святого Євгена де Мазенода у Конго, а у 1981 році вступив до ордену капуцинів. У 1987 році він склав вічні обітниці, а роком пізніше був рукоположений у священники.
Протягом десяти років Амбонго викладав моральну теологію у своїй alma mater у Конго, а у 2004 році отримав єпископські свячення. У листопаді 2018 року його підвищили до сану архієпископа Кіншаси, а у 2019 році Папа Франциск ввів його у сан кардинала. На батьківщині він відомий як гучний критик місцевого уряду — настільки, що торік прокуратура звинуватила його у «підбурювальній поведінці, що призвела до злочинних дій».
Консерватор у питаннях сексуальності та моралі, Амбонго, втім, є прихильником синодальності як «нового способу буття Церквою», хоча й не приділяє особливої уваги самому синодальному процесу. Визнаючи занепад західної християнської цивілізації, він покладає великі надії на свій рідний африканський континент, а говорячи про проблеми євангелізації, зосереджується переважно на людській гідності, соціальних питаннях і культурі.
9.Віллем Ейк (Нідерланди)
71-річний кардинал Ейк був вихований у змішаній родині протестанта і католички, що, ймовірно, вплинуло на його відому здатність поєднувати різні типи мислення.
Отримавши початкову медичну освіту, у 1978 році він вступив у семінарію, а у 1985 році був висвячений на священника. Ейк здобув ступінь доктора медицини, захистивши дисертацію, присвячену голландській практиці евтаназії, а у 1990 році був направлений своїм єпископом до Рима, де він отримав ліценціат з морального богослов’я, докторський ступінь з філософії в Університеті Ангелікум, а також ступінь з богослов’я в Латеранському університеті.
У 1999 році Ейк був висвячений на єпископа і протягом семи років був ординарієм Гронінген-Леуварденської дієцезії, а у 2007 році був призначений митрополитом-архієпископом Утрехта. Він вважається ортодоксальним захисником життя і відданим шанувальником Богоматері, чиє пастирське служіння у секуляризованому голландському суспільстві зосереджене на відродження євхаристійної та марійної побожності, сімейній катехизації та особистій євангелізації. Хоча йому довелося закрити багато спорожнілих парафій у Нідерландах, що наразилося на значну критику з усіх боків, він зробив це переважно на прохання самої місцевої Церкви та у діалозі з тими, кого торкнулися ці рішення.
Кардинал Ейк відомий як послідовний захисник традиційного вчення Церкви про шлюб та сім’ю і дипломатичний, але однозначний противник благословень одностатевих пар. Виявляючи співчуття до біженців та наголошуючи на необхідності піклуватися про них, він підкреслював, що економічні мігранти зобов’язані відбудовувати свої рідні країни; і також мають зобов’язання перед країнами, до яких мігрують. Він наголошує на фундаментальних відмінностях між ісламом і християнством, а також виступає проти жіночих свячень і скасування целібату.
10.Андерс Арбореліус (Швеція)
75-річний архієпископ Стокгольма був вихований у лютеранській родині і прийшов до католицької віри самостійно, коли йому було 20 років. У 1971 році він вступив у монастир кармелітів, а шість років потому склав вічні обітниці. У 1979 році Арбореліус був висвячений на священника, а у 1998 році став архієпископом Стокгольма — єдиної шведської дієцезії, що охоплює всю країну.
Він став першим етнічним шведом-католицьким єпископом з часів Реформації. З 2002 по 2009 рік Арбореліус був членом Комісії Папської ради у справах сім’ї, а у 2017 році Папа Франциск ввів його у сан кардинала.
У 2023 році кардинал Арбореліус разом із норвезьким єпископом Еріком Варденом відвідав Україну, щоб виявити свою солідарність з українським народом. Під час візиту він мав зустріч із єпископом-ординарієм Київсько-Житомирської дієцезії Віталієм Кривицьким, а також з архієпископом Святославом Шевчуком, Главою УГКЦ, запевнивши їх у подальшій духовній, моральній і гуманітарній підтримці українців.
Кардинал Арбореліус є ортодоксальним прихильником вчення Христа і марійної побожності. Він підтримує вчення Церкви про життя, захищає целібат священиків та виступає проти висвячення жінок, однак солідарний із поглядами Папи Франциском на проблему мігрантів — зокрема, підтримує інтеграцію і діалог з численними мусульманськими мігрантами, а не обмеження на їхній в’їзд. На подив багатьох, він підтримав Папу також впровадженням motu proprio «Traditionis Custodes» у своїй дієцезії, наклавши суворі обмеження на відправи традиційної «дособорної» літургії, усвідомлюючи при цьому її популярність серед молоді та молодих сімей. Прагнення уникати будь-яких конфліктів і слабкий стиль управління вважаються «ахілесовою п’ятою» кардинала Арбореліуса, що може зіграти не на його користь під час конклаву.
11.Чарльз Маунг Бо (М’янма)
76-річний кардинал Бо, народжений у рік здобуття М’янмою незалежності, виріс у побожній багатодітній католицькій родині. Батько рано помер, тож його духовним вихованням займалася мати: щовечора вона розповідала йому історії про святих, і це спонукало його обрати шлях священства. У восьмирічному віці він вступив до салезіанської школи, після чого вступив до семінарії, а у 1976 році отримав священницькі свячення. У 1990 році Бо був висвячений на єпископа, а також заснував новий релігійний орден, Конгрегацію Братів і Сестер Святого Павла, з єдиним баченням «ділитися Доброю Новиною Ісуса Христа з тими, хто про Нього не чув».
У 2003 році Бо був призначений архієпископом Янгона, тодішньої столиці та найбільшого міста М’янми, де він служить і донині. У 2015 році Папа Франциск ввів його у сан кардинала, і відтоді він відіграє визначну роль у Церкві, представляючи Папу і Церкву своєї країни на різних посадах і як член кількох ватиканських Дикастеріїв.
Деякі оглядачі вважають кардинала Бо консерватором, натхненним Папою Бенедиктом XVI, однак він розвинув подібну відданість та тісну дружбу з Папою Франциском: зокрема, він підтримує синодальність, акцент на милосерді і зосередженість на екологічних питаннях та змінах клімату. Бо різко критикував Комуністичну партію Китаю, але ніколи не критикував Папу за його згоду з Пекіном про призначення єпископів.
Загалом, кардинала Бо часом критикували за надмірну дипломатичність і схильність до компромісів. Наближені до нього люди кажуть, що він не підтримує жіночі свячення, скасування целібату і благословення одностатевих пар, проте він мало про це говорив публічно — якщо говорив взагалі.
12.Жан-Марк Авелін (Франція)
66-річний кардинал Авелін — один з «улюбленців» Папи Франциска, відданий питанням міграції та міжрелігійного діалогу.
Він народився в Алжирі, коли країна перебувала під французьким колоніальним правлінням, а потім змушений був емігрувати з родиною, коли країна здобула незалежність — кажуть, що дитячий досвід поневіряння по готелях і містах вплинуло на його особливу любов до мігрантів.
У 1975 році Авелін отримав ступінь бакалавра у Марселі, а через два роки вступив до семінарії в Авіньйоні. Згодом він навчався у Католицькому інституті в Парижі, де здобув ступінь з біблійної грецької мови та івриту і теології, водночас вивчаючи філософію у Сорбонні.
У 1984 році Авелін був висвячений на священника, після чого продовжив навчання — здобув докторський ступінь, а у 2000 році захистив дисертацію з христології релігій.
Відданий питанням освіти, у 1992 році Авелін заснував у Марселі Інститут науки та теології релігій (ISTR) у Марселі, яким керував до 2002 року. Місія цього закладу полягала у тому, щоби помістити християнську віру у контекст «множинності культур та релігій» і заохотити богослов’я до «прийняття та діалогу».
У 2019 році Папа Франциск призначив Авеліна митрополитом-архієпископом Марселя, а у 2022 році ввів у сан кардинала. У вересні 2023 року саме він переконав Папу Франциска відвідати Францію для зустрічі з середземноморськими єпископами та молоддю в Марселі. 2 квітня 2025 року кардинала Авеліна обрано новим головою Конференції єпископів Франції.
Кардинала Авеліна часто зображують у французькій пресі як улюбленого прелата Папи Франциска, найбільшого «берголіанця» серед єпископів Франції. Папа Франциск навіть розглядав можливість призначення його префектом Дикастерію з міжрелігійного діалогу, але натомість вирішив, що краще йому продовжити пастирську працю у Марселі. Що стосується жіночих свячень, целібату, доступу до Причастя повторно одружених розлучених, то тут Авелін зберігає обережну позицію і не бажає публічно займати чіткої позиції, воліючи не говорити про делікатні питання і не розкривати своїх політичних уподобань.
фінансово.
Щиро дякуємо!
