Коли він став єпископом, то й надалі вів дуже активне душпастирське життя, скромно вдягався й завжди ходив у чоботях для верхової їзди…
Святий Йоан Непомук Нойман
Ім’я святого єпископа-редемпториста чудово вказує на місце його народження, бо хоча Нойман помер у США, народився він у Прахатіце в Чехії. Як малий тілом, але сильний духом чех опинився на іншому боці океану? Просто проявилася його характерна яскрава риса — він точно не був тим, хто любить чекати.
Будинок в якому народився Йоан Непомук Нойман в Прахатіце
А коли єпископ відмовляє тобі в рукоположенні…
…то ти пишеш до всіх єпископів в окрузі; а якщо й вони відмовляють, бо такий політичний клімат (австрійському імператору не потрібно більше священників), шукаєш іншого на іншому боці земної кулі. А коли не можеш дочекатися відповіді, вирушаєш, майже жебраючи хліб, до Гавру звідки відпливають кораблі до Нового Світу.
Після довгої морської подорожі виходиш у Нью-Йорку й одразу йдеш до єпископа з відомим проханням без жодних гарантій, що подорож мала сенс, і отримуєш свячення!
Саме так виглядав шлях Йоана до священства. На щастя, на місці він дізнався, що «так, охоче, висвятимо, лист із запрошенням уже вислали». Просто через свій поспіх Йоан розминувся з листом у дорозі.
Священник на коні
Постійна нездатність всидіти на одному місці й бути бездіяльним стала в пригоді Йоанові в його парафії. Вона займала велику територію — зрештою, йдеться про Північну Америку, де все більше.
Спільнотки емігрантів та навернених у католицизм індіанців були розкидані по всій цій великій території. Спочатку настоятель обходив її пішки, але зрештою хтось із парафіян змилосердився над ним і подарував коня.
Кінь був цінним надбанням, але отець Нойман був такого низького зросту, що йому було складно вилізти на коня. Він завжди мусив поставити коня біля якогось тину чи каменя, з якого міг сісти в сідло. Ця необхідність разом із постійним поспіхом вершника час від часу створювали комічні ситуації.
Наприклад, якось о. Йоан, бажаючи якнайшвидше поїхати на Месу, випадково поставив ногу не в те стремено. Кінь відчув його поспіх і відразу рушив. На жаль, вершник, сівши верхи, раптом побачив перед собою не гриву, а хвіст. Якби не перехожий, який пожалів його і затримав коня, о. Йоан мав би гратися в сідлі в акробата….
«У мене немає кращого взуття»
Життя настоятеля-мандрівника було нелегким. Терени були болотистими, повні москітів, а крім цього то якась банда, що намагалася вкрасти у священника гроші, то п’яний ковбой, що пробував вистрелити йому в спину (обидві історії взяті з життя).
Отець Нойман швидко зрозумів, що самотність скоро призведе до вигорання, й почав шукати спільноту. Його вибір упав на редемптористів.
Однак, він недовго тішився згромадженням, бо невдовзі його висвятили на єпископа Філадельфії. Будучи ієрархом, він і надалі вів дуже активне душпастирське життя (саме йому США завдячують, зокрема, мережею загальноосвітніх католицьких шкіл), через що одягався скромно і завжди ходив у чоботях для верхової їзди.
Якось хтось із його оточення не витримав і сказав: «Отче-єпископе, вам би годилося переодягнутися в краще вбрання». На що той відповів: «У мене немає кращого вбрання». Просто всі отримані кошти він віддавав на потреби дієцезії, зберігаючи обітницю бідності, яку склав у редемптористів.
Мощі святого Йоана Ноймана
Коли єпископ Йоан помер у віці трохи за 40 років (теж поспішав…), його тіло було виставлене в папських ризах. Попрощатися з ним прийшли юрби людей. Підсумували це жартома: вірних прийшло так багато, бо вони нарешті змогли побачити, як їхній єпископ лежить і відпочиває, одягнутий, до того ж, у нове вбрання. Це насправді було дивовижне видовище.