Звільнити серце для Нього одного

Роздуми над Божим Словом на ХХІІІ Звичайну неділю, рік В

Важкими є для нас слова Ісуса Христа із сьогоднішнього Євангелія: «Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та матері, дружини й дітей, братів і сестер, та ще й душу свою, той не може бути Моїм учнем».

Чому Господь ставить такі суворі вимоги своїм учням? Чи насправді ці слова суворі? А може, справа в тому, що ми вкладаємо іншій сенс у слово «зненавидити»?..

Ісус Христос тут перераховує дорогих осіб для кожної без винятку людини: хто може бути для дитини ближчим і більше вартим любові, ніж рідні батьки; хто може бути ріднішим за дружину для чоловіка; чи можуть діти для батьків чужими?!…

Ісус має на думці наше серце — точніше, те і тих, до кого воно прив’язане. Серце може цілковито належати лише одному чи одній. Серце чоловіка може належати цілковито лише одній дружині, а не багатьом жінкам; так само й серце жінки — лише одному чоловікові. Так наше серце створене: воно прагне належати лише комусь одному. Закохані це добре знають: усі думки й почуття наповнені лише тим, кого ти любиш; можна сказати, що закохана людина бачить весь світ крізь призму свого кохання. І неможливо, щоб у серце закоханого чи закоханої увійшов ще хтось, кого би він любив так само. Хтось інший уже не вміститься в серці! Щоб у нього увійшла інша людина, треба неначе вигнати з пам’яті ту першу, а це «вигнати» і є тим самим «зненавидіти». Тобто треба відірватися від неправильної любові, щоб відкритися на Істинну Любов.

Справді, Любов Ісуса — ревнива; але це єдиний випадок, коли ревність веде нас до життя.

Ісус не закликає нас ставати в постійний конфлікт із нашими рідними та близькими, не змушує нас поривати дружні стосунки з дорогими нашим серцям приятелями. Він застерігає нас від того, щоб ми переоцінювали ці стосунки і ставили вище, як більш вартісне, ці земні наші прив’язаності, за те, що насправді є головним у нашому житті: відданість і вірність Ісусовому Серцю.

Оскільки наше серце легко прив’язується до будь-якого створіння й ми не завжди ясно можемо розуміти, далеко ми чи близько від нашої Першої Любові, — Ісус нам вказує в Євангелії на певний маяк. Ним для нас є хрест, наш хрест, із наших обов’язків, страждань, труднощів і проблем. Проти хреста можна бунтувати, можна від нього втікати; але можна його і прийняти. «Прийняти» латиною звучить accipere. Це те саме слово, знайоме із психології, воно означає одну з глибоких потреб людини, яка реалізується в любові: прийняття. Любов дозволяє нам приймати людину, яку ми любимо, такою, яка вона є. Батьки завжди приймають своїх дітей, бо їх люблять; так само і з усіма нашими людськими стосунками любові…

Отже, Ісус говорить, що ми не можемо бути Його учнями, якщо не погоджуємося з нашим хрестом, не приймемо того хреста нашого життя, який нам Бог зволив покласти на плечі.

Accipere — це також слово, яке звучить у центрі Євхаристійної молитви, в момент консекрації: «Беріть (accipіte) і їжте…, беріть і пийте» — цими словами Ісус нас запрошує прийняти Його Тіло і Кров, стати причасними Йому. Ми приймаємо Його любов. Також і хрест є знаком Його любові, тобто нашої вірності Його любові.

Моє прагнення погодитися зі своїм хрестом є знаком того, що я зберігаю вірність Ісусові. Якщо я не приймаю в своєму житті хреста, то це значить, що я збився з курсу. Адже легко казати, що ми любимо Бога, любимо Ісуса, коли в нашому житті немає проблем та криз. Але насправді Його люблять ті, хто попри страждання і біль продовжує кричати в дусі: «Люблю Тебе, Ісусе, бо Ти перший мене полюбив!»