У фільмах та казках часто присутні історії про те, як хтось іде у пекло, щоб урятувати свою кохану людину, повернути її якимось чином до життя, або ж привести з пекла до раю.
Але християнська віра у загробне життя, на жаль, виключає можливість такої сюжетної лінії.
Сам Ісус у притчі про багача і Лазаря пояснює, що між двома царствами є нездоланна прірва:
«А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас, не можуть; ані звідти до нас не переходять» (Лк 16, 26).
Катехизм Католицької Церкви також зазначає, що вибір піти у пекло після смерті — остаточний і не може бути скасований:
«Ми не можемо бути з’єднаними з Богом, не вибравши добровільно любов до Нього. Але ми не можемо полюбити Бога, якщо важко грішимо проти Нього, проти нашого ближнього і проти самих себе: “Хто не любить, той у смерті проживає. Кожен, хто ненавидить брата свого, – душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б” (1Йн 3, 14-15). Господь остерігає нас, що будемо від Нього відлучені, якщо занедбаємо тяжкі потреби вбогих і малих, які є Його братами. Вмерти у смертельному гріху, без каяття і не приймаючи милосердної любові Бога, означає бути відлученим від Нього назавжди за нашим добровільним вибором. Цей стан остаточного самовідлучення від спільності з Богом і блаженними визначається словом “пекло”» (ККЦ, 1033).
Коли ми вирішуємо піти в пекло, ми робимо це зі своєї волі, і після цього вибору вже немає шляху назад. Ми відлучаємо себе від Небес, і цей вибір є остаточним. Хоча це може стати захоплюючим сюжетом для роману чи фільму, ми не можемо спуститися у пекло, щоб привести когось до раю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
