Що спільного у «10 балів Грифіндору», безкоштовної освіти, п’ятиденного робочого тижня і дитячих театрів?
Усе це — ідеї, що походять із досвіду єзуїтських шкіл.
Schola gratis
Коли в лютому 1551 року єзуїти розмістили над входом до своєї школи, Collegium Romanum, напис італійською мовою: Schola di Grammatica, d’Humanità e Dottrina Christiana, gratis («Школа граматики, гуманітарних наук і християнського вчення, задармо») — це останнє слово, gratis, викликало справжню революцію в системі освіти.
Засновник єзуїтів, св. Ігнатій Лойола, під час навчання в Парижі бідував, через що мав мало часу на науку, і недоїдав. Отож коли він як настоятель нової чернечої спільноти вирішив, що його духовні сини провадитимуть школи для хлопчиків та юнаків (він не був аж таким провидцем, щоб думати про школи для дівчаток), то зразу ж вирішив, що Товариство візьме на себе утримання цих осередків. Учні не тільки нічого не платили, але також мали гарантоване житло та їжу, ба навіть базову медичну опіку. Кошти походили з пожертв і дарування земель, а шукати їх було завданням єзуїтів. Завдяки цьому освіта стала доступною не лише для тих, хто міг за неї заплатити, але для всіх, хто був у ній зацікавлений і раніше вже був навчений читати й писати.
Вельможі й голота
Єзуїтський колегіум був відповідником нинішньої середньої школи. Навчання в ньому тривало п’ять років, розпочинаючись зазвичай у 15. Школа мала гуманітарний профіль, але в молодших класах також навчали арифметики і природознавства, а протягом усіх років навчання викладали катехізис. Наука відбувалася латиною, яка за часів св. Ігнатія (і ще довго після нього) була єдиною міжнародною мовою, а також мовою науки, дипломатії та літургії.
У першій половині XVII століття, тобто в момент найвищого розквіту своєї освітньої діяльності, єзуїти провадили в Європі 521 колегію, учнями яких були близько 20 тисяч юнаків. (До слова, Богдан Хмельницький теж здобував освіту в такій колегії.) До цих шкіл ходили не лише сини вельмож, але й «голота» і міщани. Так було до 1773 року, коли папа Климентій XIV скасував Товариство Ісусове.
Поєзуїтські школи, разом з усіма їхніми напрацюваннями, переймали державні структури. Що важливо, ці осередки приймали також іновірців. І хоч таких учнів не примушували змінювати віру, та перебування у школі часто завершувалося наверненням учня, ба навіть його сім’ї. Зокрема, в Польщі, де за активну фазу початків реформації чи не вся шляхта масово перейшла на протестантизм, завдяки діяльності єзуїтських і поєзуїтських шкіл знову утвердилася католицька віра.
Плавання і театр
Ініціатором 5-денного робочого тижня історія визнала Генрі Форда. Цей американський підприємець дійшов висновку в 1962 році, що робітники, які працюють на день менше, ніж це тоді було загальноприйняте, працюватимуть ефективніше. А заодно їм буде легше знайти час, щоб їздити автомобілями, які Форд планував їм продати.
Однак мало хто пам’ятає, що схожа ідея виникла ще у XVI столітті у єзуїтів. Тиждень навчання у їхніх колегіях тривав п’ять днів — із перервою на четвер, призначений для відпочинку, наприклад, поїздки на природу (вихідний день неділі навіть не обговорювався, бо це День Господній). У Франції ще донедавна учні мали вільні від занять середи. Тамтешні школи перейняли цей звичай під кінець ХІХ століття саме з єзуїтської системи освіти.
Документ, який визначав принципи шкільного керівництва, «Ratio atque Institutio Studiorum Societatis Iesu» — «План і управління шкільним навчанням Товариства Ісусового», накладав на префекта колегіуму (тобто директора школи) обов’язок дбати про відпочинок і добре харчування учнів, а також організацію для них часу таким чином, щоб вони не були переобтяжені ані знуджені. Кожна школа мала місце для занять спортом на свіжому повітрі. Юнаків навчали фехтування, кінної їзди, плавання й танців. Важливу роль відігравав шкільний театр.
Змагання
Фізичні покарання в єзуїтських школах було зведено до мінімуму, їх застосовували тільки за найтяжчих переступів — що було чималою новизною в тодішній педагогіці. До кожного учня мали ставитися з повагою і підтримувати в труднощах. Якщо учень не давав собі ради з опануванням матеріалу, то діставав індивідуальну допомогу. А якщо він погано поводився, з ним розмовляли і виробляли план виправлення.
Також учнів мотивували через широко розбудовану систему винагород і суперництва. Пам’ятаєте гасло «10 балів Грифіндору» з Гаррі Поттера? Ідея суперництва домів у Гоґвортсі — це алюзія на змагання братств і товариств в англосаксонських школах із традиціями, які будувалися за взірцем єзуїтських колегіумів.
За часів Просвітництва єзуїтські колегіуми були об’єктом гострої, інколи просто-таки їдучої критики — яка, загалом беручи, не зникла донині. Серед іншого, їм закидали негнучкість програм, надмірну зосередженість на латині й легковаження національними мовами, а також недостатню зацікавленість «реальним спрямуванням», тобто математично-природничими науками. Тим не менше, чесний погляд на освітню систему єзуїтів схиляє радше до її схвалення.
Поза тим, скасування ордену поламала плани реформи шкіл, яка закладала, зокрема, ширше використання національних мов. Єзуїти після свого відродження у ХІХ столітті вже ніколи не досягали попереднього розмаху в освітній діяльності.
Переклад CREDO за: Йоанна Операч, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
