Геноцидний характер війни Росії проти України вражає. Про це пишуть чи не всі автори свіжого номера часопису «Патріярхат».
«Мы на руинах ваших городов Воскреснем и в Книгу мертвых впишем Ваши имена!!!» — такий напис рашисти залишили на стіні в катівні у Козачій Лопані. Яка дивна суміш месіанства, поклоніння кривавому божеству і якоїсь туземної віри в силу «скальпа» ворога», — каже у своїй статті Ярослава Музиченко, координаторка програми «Holodomor Research and Education Centre».
Своєю чергою, о. Андрій Зелінський пише, що «нам, як і багатьом західним лідерам думок, не можна забувати, що Росія — це не абстрактна сутність, яку необхідно шукати поміж рядків текстів Толстого чи Достоєвського, а конкретна соціальна дійсність, що ходить вулицями російських міст, голосує за Путіна, вбиває українських дітей на українській землі».
Від початку війни на Донеччині й Луганщині у 2014 році, а особливо від 24 лютого 2022-го, українське суспільство запитувало себе, чому росіяни жорстокі до садизму в ставленні до українців, яких ще вчора називали братами. Над цим питанням розмірковує Тетяна Євсєєва, професорка-дослідниця програми «Еволюція концепції ‘русского мира’: вчення, його значення і наслідки» Папського східного інституту в Римі. Як пише авторка, вона намагається визначити, на якому історичному етапі росіяни втратили співчуття і совість, перестали розуміти, що таке моральна відповідальність.
Фіксацією теперішньої історії є ділення пережитим у Бучі. Стаття журналістки Софії Кочмар-Тимошенко, яка в ролі локального продюсера ВВС провела в бучанському морзі майже всю весну 2022 року, фіксуючи те, як люди забирали своїх загиблих.
Особливо цінним для нас є розуміння, на яких умовах має запанувати мир на нашій землі. Бо просто припинення війни замало. І тут цінною є стаття Світлани Хилюк, директорки Школи права УКУ, та адвоката Андрія Костюка, президента «Nexia Україна», члена Львівської колегії адвокатів. Юристи кажуть: «Умовою справжнього примирення є встановлення правди про війну, покарання винних, відшкодування завданої потерпілим шкоди, запровадження обмежень для держави-агресора, а також щире каяття тих, що несуть колективну відповідальність за обрання та підтримку своєї злочинної влади».
За останнє століття на українській землі було вчинено багато страшних масштабних злочинів. Мистецтвознавець Михайло Скоп каже, що сам факт збереження нашого самовизначення та історичної пам’яті є великим дивом. У статті для цього числа «Патріярхату» він ділиться результатами своїх досліджень іконографії Богородиці у меморіалах жертвам Голодомору.
Митрополит Борис Ґудзяк на сторінках часопису говорить про те, що без Божої благодаті ми не зможемо перемогти у цій війні та зцілити травми, які вона залишить. Проте як нащадок українських мігрантів в Америці, він свідчить, що віра допомагає будувати нове життя. А час, який зараз переживає Україна, є нагодою розповісти світові правду про нас. І ми мусимо багато працювати, бо є багато міфів, штампів і стереотипів. Проте сьогодні вже не кажуть «Kyiv is Russia». Історію пишуть переможці, і ми вже це бачимо.
Нагадаємо, журнал «Патріярхат» можна передплатити через Укрпошту. Передплатний індекс — 90827. Часопис також можна придбати в електронній версії на сайті journals.ua.
«Патріархат» є у Facebook та Twitter. Архів номерів шукайте на сайті часопису.
фінансово.
Щиро дякуємо!
