Чи може мистецький твір бути «інструкцією», яка підкаже, як бути святим? Чи можливо пензлем намалювати дорогу до неба? Спробую довести, що так.
Достатньо поглянути з дещо більшою увагою на твори старих майстрів. Запрошую на суб’єктивний перегляд п’яти картин, які показують певні риси святості.
1.Ель Греко, «Сльози св. Петра»,
або Заплач над своєю долею
Коли св. петро тричі зрікся Ісуса, він «вийшов назовні й гірко заплакав» (Мт 26,75). Трикратна «зрада» Петра, яку часто зіставляють зі зрадою Юди. Між цими двома поведінками, однак, є суттєва відмінність. Одразу після критичного моменту в одному з випадків з’являються сльози.
І саме ці петрові сльози виписав на портреті іспанський художник, відомий як Ель Греко. Святий Петро після своєї утрати скеровує погляд до неба і, складаючи руки в жесті молитви, благає його про прощення. Його поза сповнена жалю, а залиті сльозами очі стають знаком очищення та обітниці нагороди — «скандальної», не відповідної людській логіці. Тому що Петрові Христос ввірив ключі Царства небесного. На його слабких плечах Він засновує свою Церкву, і брами пекельні її не переможуть (Мт 16,18).
Немає іншого шляху до святості, як зізнатися у своїй гріховності, бідності й слабкості. Немає іншого способу, ніж примиритися з власною згубною природою, яка без Божої підтримки тягнутиме нас до самозасудження. Сльози, що ревно ллються, можуть стати надією. Визнання перед самим собою «я дурень, я зрадив, прощу про прощення» — це може стати обітницею отримання нагороди, якої ми навіть уявити не можемо.
2.Караваджо, «Тома Невірний»,
або Прийди неготовим
Разом зі зростанням популярності Караваджо щораз гучніше лунали звинувачення, що цей художник прагне тільки до суперечливості і що він, порушуючи традиції, ламає зобов’язувальні канони краси. Чому? — бо представляє апостолів як… простонародних бідняків. Де поділися їхні побожні зображення, повні гідності й величі? Чому замість апостольських почесних драпірувань ми бачимо подерте лахміття?
Може, Караваджо зробив це для того, щоби з того світу нам сказати, що Ісус не чекає на нашу «циганочку з виходом», а для зустрічі не потребує нас «досконалих». Якщо ми хочемо бути святими — то тільки на Його міру, а не на свою.
Ми часто думаємо: «Церкві я такий не потрібен», «як перестану грішити, то прийду до Тебе, Боже». Ісус з образу Караваджо, здається, закликає: «Прийди зараз, такий, який ти є». Він розкриває свою шату і вкладає руку недосконалого недовірка у свій зранений бік, кажучи: «Дивися, ось тут твоє спасіння».
Бог не чекає, поки ти «візьмеш себе в руки». Бог каже: «Прийди таким, який ти є».
3.Стефано Сассетта, «Містичний шлюб св. Франциска,
або Позбудься всіх благ
Франциск тут представлений так, ніби він заручився з трьома чеснотами: Вбогістю, Послухом та Чистотою. Варто, однак, поглянути на ті жіночі постаті, що відлітають (праворуч). Дві з них дивляться у небеса і лиш одна, повертаючи голову в бік Франциска, дивиться на нього спраглим поглядом: це «Пані Бідність», яка завжди «тужить» за Франциском.
Багато з нас будуть свою «самоідентифікацію» на матеріальних благах. І тут не йдеться виключно про служіння мамоні чи оцінювання себе та інших відповідно до рівня заможності. Мені легко дивитися на багатіїв і казати: «Ну, я не маю стільки, як вони», «я живу духовним життям» або заспокоювати себе: «Я служу Богові, а не мамоні». Однак є матеріальні блага, які зовсім не є чимсь дорогим, але ми на них будуємо свою цінність. Це може бути колекція дисків або книжок, праця, науковий доробок, знання чи будь-який прояв нашої матеріальної діяльності. На всьому цьому можна збудувати себе і забути про Суть.
Тому Бог закликає нас покинути все, що ми маємо (Мк 10,21). Він робить це для того, щоб ми не забували про єдине Джерело нашого самовизначення, яким є Він сам. Не про те йдеться, щоби заявити, що ці диски, книжки чи інші багатства і моє «матеріальне я» це щось погане. Просто святість — це життя у перспективі Божої дитини, а не у відображенні будь-яких благ цього світу. На «Страшному суді» Ганса Мемлінга ми входимо у небо голими, позбавленими всього. Так на нас дивиться Бог.
4.Робер Кампен, «Святий Йосиф у майстерні»,
або Постав пастку на диявола
Цей образ — це праве крило вівтарного триптиху з центральною сценою Благовіщення. Я б хотів звернути увагу на деталь, яку не так легко помітити. Погляньмо на дивний предмет, що стоїть на столі обік святого Йосифа.
Історики мистецтва витратили чимало років, щоб розібратися, що таке той предмет. Меєр Шапіро (американський знавець Середньовіччя) спинився на висновку, що це мишоловка. Суперечка тривала роками, і щоб припинити спекуляції, провели експеримент. Зробили пастку за взірцем, представленим на образі Кампена. І вже першої ж ночі цей предмет уполював свою жертву: мишу.
Ця, на перший погляд дріб’язкова, війна за деталь привела істориків до глибоких теологічних висновків. Шапіро стверджував, що Кампен цілеспрямовано використав цей елемент, щоб розповісти нам про «пастку на диявола». Цією пасткою мала бути центральна частина вівтаря — Благовіщення. Це, схоже, підтверджує св. Августин, який назвав сцену з Марією та Архангелом саме пасткою, яку Бог налаштував на диявола.
Хто ж бо міг сподіватися, що дружина бідняка Йосифа народить Спасителя? Маріїне «fiat», яке сповнило Божий план, є точкою відліку для кожного, хто прагне до святості. Дорога до досконалості — це таки хрест і духовна боротьба, а на ній не обійдешся без майстерно запланованих Богом пасток. Отож варто просити Марію про допомогу в наближенні до Бога.
5.Андреа Мантенья, «Мучеництво св. Себастьяна»,
або Повір, що ти вже переміг
Святий Себастьян за визнання своєї віри був прив’язаний до стовпа і розстріляний з луків. Легенда каже, що тоді він не помер.
Андреа Мантенья зображає Себастьяна як постать-пам’ятник, як людину стійку, з обличчям стражденним, але зверненим до неба, яка, здається, думає про діло Христа, який все ж таки переміг смерть.
Себастьян тут є прообразом Воскреслого, для якого кожна дійсність, яка в нас померла — надія, сенс життя чи любов, — насправді не загинула у вічній перспективі. Бо сатана зазнав поразки.
Скільки ж то в нас, сучасних католиках, є схильності служити страхам чи будувати атмосферу загрози й небезпеки! Звісно, це людське, бо й Біблія записала слова апостолів: «Господи, рятуй нас, гинемо!» (Мт 8,25).
Але якщо віриш у Нього — не загинеш. Нам бракує віри, вказує Христос (Мт 8, 26). Як же часто ми забуваємо, що Ісус «є з нами по всі дні аж до кінця віку»! (Мт 28,20). Ось позиція святого: перед лицем переслідувань, побоювань, страхів — не йти дорогою страху. Нам треба зберегти віру в перемогу, яка ВЖЕ відбулася. Бо якщо ми віримо в Нього насправді, то не помремо навіки. Як св. Себастьян.
Переклад CREDO за: Томаш Самолик, Stacja7
фінансово.
Щиро дякуємо!
