Послання Папи Франциска на Великий Піст 2023

«Великопісна аскеза, синодальна дорога» — такою є тема послання Папи Франциска на цьогорічну Чотиридесятницю.

Папське послання на Великий Піст 2023 року було представлене у Ватикані в п’ятницю, 17 лютого, повідомляє Vatican News.

Любі браття й сестри!

Євангелія від Матея, Марка та Луки одностайні в розповідях про подію Ісусового Преображення. В цій події бачимо відповідь Господа на нерозуміння, яке Його учні виявили щодо Нього. Трохи раніше відбулася справжня сутичка між Учителем і Симоном Петром, який, визнавши свою віру в Ісуса як Христа, Божого Сина, відкинув Його провіщення про Страсті й смерть. Ісус рішуче його скартав: «Геть, сатано, від Мене! Ти Мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське!» (Мт 16,23). І ось «по шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Йоана, його брата, повів їх окремо на високу гору» (Мт 17,1).

Євангеліє про Преображення кожного року читають у Другу неділю Чотиридесятниці. Справді, протягом цього літургійного періоду Господь бере нас із собою та веде у відособлене місце. І навіть якщо наші щоденні обов’язки вимагають від нас залишатися на звичних місцях, живши повторюваною та іноді нудною буденністю, — під час Великого Посту ми запрошені «вийти на високу гору» разом з Ісусом, щоби разом зі святим Божим людом пережити особливий досвід аскези.

Великопісний аскетизм — це старання (завжди оживлені благодаттю) здолати наш брак віри та спротив у слідуванні за Ісусом дорогою хреста. Це те, чого потребував Петро та інші учні. Щоб поглибити наше пізнання Учителя, щоби збагнути і до кінця прийняти таємницю божественного спасіння, довершеного через цілковите дарування себе задля любові, потрібно дозволити Йому відвести нас у відособлене місце — і вгору, відриваючись від посередності й марноти. Потрібно вирушити в дорогу, у подорож, що веде увись, що вимагає зусилля, жертовності й зосередження, як похід у гори. Ці характеристики важливі також для синодальної мандрівки, що її ми зобов’язалися здійснити як Церква. Тож варто замислитися над цим взаємним зв’язком, який є між великопісною аскезою та синодальним досвідом.

На «реколекції» на гору Тавор Ісус бере з собою трьох учнів, обраних бути свідками унікальної події. Він хоче, щоб цей досвід благодаті був не самотнім, але спільним — яким, зрештою, є все наше життя віри. За Ісусом ідуть разом. І разом, як Церква, прочанка в часі, переживаємо літургійний рік, а в його межах — Чотиридесятницю, прямуючи вперед разом із тими, кого Господь поставив поруч як супутників у подорожі. Подібно до сходження Ісуса та учнів на гору Тавор, можемо сказати, що наша великопісна мандрівка є «синодальною», бо ми здійснюємо її разом тією самою дорогою як учні єдиного Вчителя. Більше того, ми знаємо, що Він сам є Дорогою; отож, як у літургійній мандрівці, так і на шляху синоду Церква робить ніщо інше як дедалі більше і повніше заглиблення у таємницю Христа Спасителя.

І так приходимо до кульмінаційного моменту. Євангеліє розповідає, що Ісус «переобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт 17,2). Ось «вершина», мета подорожі. Наприкінці сходження, коли вони перебувають з Ісусом на вершині гори, трьом учням була дана благодать побачити Його в Його славі, що сяє надприродним світлом, яке не походило ззовні, але променіло з Нього самого. Божественна краса цього видіння була незрівнянно більшою за будь-які зусилля, які учні могли затратити, сходячи на Тавор. Як і під час кожного вимогливого походу в гори: йдучи вгору, потрібно уважно зосередити погляд на стежці; але панорама, що відкривається наприкінці, вражає та винагороджує своєю дивовижністю. Також і синодальний процес часто виглядає важким, й іноді можемо знеохотитися. Але те, що чекає нас наприкінці, — це без сумніву щось дивовижне та вражаюче, що допоможе нам краще зрозуміти Божу волю й нашу місію на служінні Його царству.

Досвід учнів на горі Тавор додатково збагачується, коли поруч із переображеним Ісусом з’являються Мойсей та Ілля, які уособлюють Закон і Пророків (пор. Мт 17,3). Новизна Христа — це сповнення Старого Завіту та обітниць; вона невіддільна від історії Бога з Його народом і виявляє його глибокий сенс. Аналогічно, синодальна дорога вкорінена в традиції Церкви і водночас відкрита на новизну. Традиція є джерелом натхнення, щоби шукати нові шляхи, уникаючи протилежних спокус нерухомості та імпровізованих експериментів.

Великопісний аскетичний шлях, і подібно до нього синодальний, обоє мають за мету переображення, особисте й церковне. Переображення, яке в обох випадках має свій приклад в Ісусовому та здійснюється завдяки благодаті Його пасхального таїнства. І щоб це переображення могло здійснитися в нас цього року, хочу запропонувати дві «стежки», щоб ними сходити разом з Ісусом і разом з Ним дійти до мети.

Перша посилається на наказ, із яким Бог Отець звертається до учнів на Таворі, коли вони споглядають переображеного Ісуса. Голос із хмари каже: «Його слухайте» (Мт 17,5). Отож перша вказівка дуже чітка: слухати Ісуса. Великий Піст — це час благодаті настільки, наскільки ми займаємо поставу слухання Ісуса, який промовляє до нас. Як? Насамперед у Божому слові, яке Церква пропонує нам у літургії: не дозвольмо, щоб воно пропадало; якщо не можемо завжди брати участь у Святій Месі — перечитуймо день за днем біблійні читання, також і з допомогою інтернету. Окрім Святого Письма, Господь промовляє до нас у ближніх, насамперед, через обличчя й історії тих, хто потребує допомоги. Але я хотів би додати ще один аспект, дуже важливий для синодального процесу: слухання Христа відбувається також через слухання братів і сестер у Церкві, через те взаємне слухання, що на певних етапах є головною метою, але завжди залишається незамінним у методі та стилі синодальної Церкви.

Почувши голос Отця, «учні впали обличчям до землі й злякались вельми. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: “Устаньте, не страхайтеся!” Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса» (Мт 17, 6‑8). Ось і друга вказівка на цей Великий Піст: не ховатися в релігійності, побудованій на надзвичайних подіях, на промовистому досвіді, боячись стикатися з дійсністю з її щоденними труднощами, з її негараздами та суперечностями. Світло, яке Ісус показує учням, — це передсмак пасхальної радості, до якої потрібно прямувати, слідуючи за «Ним самим». Чотиридесятниця спрямована до Великодня: «перебування у відлюдді» не є метою саме в собі, але приготовляє нас до того, щоби з вірою, надією та любов’ю пережити Страсті й хрест, щоб досягнути воскресіння. Також і синодальний процес не повинен створювати ілюзії, ніби ми досягли мети, коли Бог дарує нам благодать деякого сильного досвіду сопричастя. Також і там Господь повторює: «Устаньте і не бійтеся». Зійдімо в долину, і нехай досвід благодаті підтримує нас у тому, щоб бути будівничими синодальності у звичайному житті наших спільнот.

Любі браття й сестри, нехай же Святий Дух надихає нас протягом цього Великого Посту в сходженні на гору з Ісусом, щоб пережити досвід Його божественного сяйва, щоби, зміцнені у вірі, ми далі прямували вперед разом із Ним, славою Його люду та світлом народів.

Рим, собор Святого Івана на Латерані, 25 січня 2023, свято Навернення святого Павла,

ФРАНЦИСК