Світло, яке зміцнює

Роздуми над  Словом Божим на ІІ неділю Великого Посту, рік А

Господь Ісус узяв із собою на гору Табор тільки трьох учнів. Петро, Яків та Йоан були вибраними з вибраним, першими з Апостолів. Бути вибраним, однак, це не нагорода чи привілей, а тільки більша відповідальність. А більша відповідальність — це більші вимоги і більші загрози.

Що загрожувало трьом вибраним учням? Шістьма днями раніше Христос почав їх учити, що Йому треба йти до Єрусалима, бути відкиненим релігійними властями і бути вбитим, але це — шлях до воскресіння. На ці слова Петро, від імені свого та інших Апостолів, став заперечувати учення хреста. Господу довелося суворо його скартати, бо він говорив як супротивник, як сатана, не розуміючи справ Божих і думаючи суто по-людському (пор. Мт 16, 21-23). Отже, людське мислення загрожувало першим з-посеред Апостолів, може, тим більше, чим більше вони були першими.

Христос узяв із собою учнів на гору не як у винагороду, а для того, щоб очистити їх від думання по-людському і повчити про справи Божі, яких вони не знали. Узяв тих трьох, які цього потребували найбільше.

Що ж то за людське мислення, яке так уподібнило Петра до сатани? У сатані немає духа смирення, служіння, віддання себе іншим. Сатана неспроможний щось втратити, віддати задарма, дати себе, пожертвувати своє життя. А саме таким був шлях Сина Божого…

Два джерела, з яких била міць життя Сина Божого, це довіра до отцівської любові Бога і смирення щодо людей. Возлюблений Син Отця і найменший посеред своїх братів — саме таким і вважав себе Христос. Його пізніший — отой із Вечірника — жест омивання ніг учням не мав у собі нічого театрального. Він випливав із глибини серця Сина, який був так сповнений любов’ю Отця, що завжди віддавав іншим перше місце.

Втілений Бог умів стати подібним до найсмиреннішого з людей, слуги всіх. Тільки той, хто вміє сідати на останні місця при нагороджуваннях і ставати першим при служінні, йде шляхом Сина Божого. І ніхто з нас у смиренні та служінні не перевищить нашого Господа. Бо ніхто з нас не знає так, як Він, батьківської любові Бога.

Таємниця Преображення міститься головно у словах: «Це — мій улюблений Син, що його я вподобав; його слухайте» (Мт 17, 5). Ці слова заново вводять учнів на шлях Сина, який настільки відданий Отцю, таким скарбом володіє в Небі, що ні в чому не може відмовити своїм братам, навіть у власному житті. Те, що має, Він посідає тільки як дар, якого вділяє кожному, хто цього потребує. Він посідає себе у даруванні себе.

Обличчя, що сяє як сонце, і біле як сніг вбрання, — це світло нового життя, яке починається тієї миті, коли в нашому смертному людстві перше місце посяде безсмертний Бог. Учні не побачили у Переображеному Христі просто Бога — це було неможливо, бо Бог невидимий. Однак вони побачили, як Бог може повністю і цілковито охопити людину, яка Йому довіриться.

Світло преображення — це світло Воскресіння, тобто плід віддання свого життя в руки Отця у жертву за братів. Яке це світло могутнє — може, ми краще зрозуміємо зараз, коли нам допомагає іти вперед жертва життя Небесної сотні.

Ми покликані, аби йти далі у цьому світлі і, подібно до Авраама, виходити з землі думання по-людському, людських укладів, шукання своєї користі, напівправд, половинчастого добра, поділеного серця, яке вагається і схиляється то в один, то в другий бік. Посеред нашого великопісного шляху світло Преображення має очистити нас від сумнівів, чи перед лицем сил зла Бог має міць нас провадити. Це світло звільняє нас від страху перед людською пихою і силою, і дає нам певність, що смирення, служіння та уповання є більшою силою. Дає певність, до можна слухати Ісуса, і тільки Його.

Країна, до якої ми йдемо, наша Обіцяна земля, лежить не поза кордонами України: вона лежить по стороні нашої довіри Богові. Ми йдемо до неї через жертовну працю над тим, аби очищенням свого серця приготувати Господу чисту Україну, вільну від корупції.