Совість — як двигун. І їй теж потрібен «техогляд»

Сумління не є чимсь, що нам просто дано. Щоб воно добре функціонувало, про нього потрібно дбати. Коли ми забуваємо про регулярний «техогляд», воно може почати барахлити — як мотор в автомобілі, який довго не бачив механіка.

Кожна людина — навчає св. Тома Аквінський — має щось, що можна назвати «іскрою совісті», або ж її зачатком (термін: синдерезис, від syndérèse). Це таке моральне чуття, свого роду чутливість до добра і зла. Однак цей зачаток повинен розвиватися, щоби стати сумлінням зрілим, сформованим (syneidêsis). А цей процес розвитку і формування сумління вимагає регулярних «оглядів», «чек-апів»; в іншому разі може виявитися, що, замість формуватися, наша совість зазнає деформації.

На формування і функціонування нашого сумління впливають багато чинників — як усвідомлених так і неусвідомлених. До перших належать, зокрема, релігійна формація (катехеза, формація у спільноті чи русі), читання (не тільки релігійне!), власні моральні роздуми — на молитві чи в іншій формі. Однак значно важче помітити неусвідомлені чинники: приклади з сім’ї чи з суспільства, тиск середовища, власні психічні передумови — приховані страхи, прагнення чи рани. Все це працює як своєрідний фільтр, який поступово забивається, так що ми потроху втрачаємо ясність у розрізненні, що є добром, а що злом. Зокрема тому те, що одна людина вважає злом, іншій може видаватися незначною похибкою, яку легко виправдовують переконанням, що «всі так роблять» або «в кожного свої слабкості».

Загалом — так: у кожного є своє слабкості, це правда. Але саме тому ми повинні дбати про наш «духовний організм» так само, як ми дбаємо про наше тіло. Дантист нам радить принаймні раз на пів року проходити огляд зубів. Наш терапевт також періодично дає направлення на обстеження — навіть коли все виглядає нібито добре, але щоб була можливість завчасно викрити проблеми зі здоров’ям, які значно легше вилікувати на початкових етапах. Ми дбаємо також про свій автомобіль, проходячи щорічний техогляд, дбаємо про своє житло, проводячи певні ремонти, а щонайменше — генеральні прибирання. Ну то чому ми не ставимося подібним чином до своєї душі?

Нагодою для такого «великого» системного перегляду є Таїнство покути; але також ми повинні робити регулярні «малі техогляди», бо ж сумлінням ми користуємося щодня, а не лише кілька разів на рік! Ці регулярні огляди мають стати частиною нашої молитви — найкраще щоденної, а щонайменше раз на тиждень.

Я спеціально досі уникав терміну «іспит совісті». Це формулювання нагадує тривогу студента, страх перед сесією, — хоча «іспит» це безумовно краще за «рахунок сумління», як іноді кажуть. Рахунків ми боїмося ще більше, ніж колись боялися іспитів…

Отже, що ми маємо «екзаменувати» і як це робити? Відповідь залежить від того, на якому етапі духовного життя ми перебуваємо. Якщо наші стосунки з Богом можна визначити як «далекі», «нерегулярні» або ж узагалі «невизначені», то дуже імовірно, що ми також боротимемося з серйозними гріхами. Вони неначе серйозне пошкодження мотору в автомобілі — спалахує контрольна лампочка на панелі, — вимагають якнайшвидшого заїзду на станцію техогляду. Таке дослідження совісті має нас привести до сповідальниці, де ми визнаємо свої гріхи Богові через священника і приймемо рішення змінити своє життя. На цьому етапі духовного життя, традиційно званому «шляхом очищення», гріхи можуть нас просто-таки прибивати до землі, ми можемо мати враження, що звільнитися від них ніяк неможливо — незалежно від того, чи йдеться про схильність до пияцтва, залежність від порнографії чи інших поганих звичок, чи про егоїстичний стиль життя, в якому ми ставимося до інших людей як до предметів, чи про занедбання в релігійному житті (наприклад, пропуски недільних Служб Божих), чи про інші тяжкі гріхи. Тут потрібно чесно подивитися на своє життя, назвати зло на ім’я, навіть якщо воно вже «увійшло у кров», і систематично визнавати гріхи в Таїнстві покути. Не можна відступати, здаватися, впадати у пригнічення — що я знову впав. Людська природа після первородного гріха — скалічена, і з гріхом людині порвати тяжко, розпочинаючи жити заново. Але крок за кроком наша душа починає очищуватися, навіть якщо цей процес триває довше, ніж би нам самим того хотілося: довгі місяці чи й навіть роки.

За деякий час ми помічаємо, що наш «моральний фільтр» — сумління — починає функціонувати краще, а тяжкі гріхи трапляються щораз рідше. Парадоксально, ми на цьому етапі можемо почати помічати більше гріхів — те, чого раніше взагалі би не зауважили: тонкі прояви своєї пихи та егоцентризму, занедбування стосунків з іншими людьми, різноманітні види ліні та схильності до легкого життя, уникання духовних зусиль, порівнювання себе з іншими, марнування часу, «поганий язик» (плітки, нарікання тощо).

Що далі ми просуваємося в духовному житті, то ближчими стаємо до Божого світла, яке щораз сильніше просвічує нашу душу й наше сумління. Чимало канонізованих святих вважали себе великими грішниками — не тому, що їхні гріхи були «вищі за середній християнський показник», але тому, що їхнє сумління було чутливіше.

На певному етапі ми повинні навчитись інакше дивитися на своє життя з Богом. Ідеться вже не тільки про те, чи я когось не обікрав або чи не зраджував подружжя; вже треба запитувати себе, як виглядає все моє моральне і духовне життя. Чи немає в мені якихось вад, які роками ускладнюють мені розвиток? Не раз нібито незначна вада стає тим камінчиком, об який ми невпинно спотикаємося, і тому не можемо йти далі шляхом духовного розвитку. Варто звернути увагу саме на такі «камінці». Такий іспит сумління (так званий «детальний») радить і св. Ігнатій Лойола, і це щось якнайбільш відповідне життю християнина, котрий уже певний час слідує за Господом Ісусом і позбувся «великих» гріхів.

Якщо ми хочемо розвиватися духовно, наближатися до Бога, то розуміння, що становить мою «головну ваду», є надзвичайно важливим. Ідеться про те, щоб зосередитися на ній і викорінювати її систематично. Саме цьому має бути призначений наш щоденний іспит сумління.

Щоб не залишитись на рівні абстрактних роздумів, назвімо кілька типових головних вад людей, які перебувають «десь на середині» духовного шляху.

Нетерплячість.

Я прагну результатів у тому, що роблю, зарівно у справах земних і в духовних; а коли швидкого ефекту нема — я втомлююся, знеохочуюся і відмовляюсь від систематичної праці.

«Солом’яний вогонь».

Подібно як попередня вада, це серйозна перешкода в духовному житті. Я охоче слухаю важливі, змістовні слова, але за короткий час вони «вивітрюються» з моєї пам’яті і я постійно хочу чогось нового. Тим часом же духовне життя — це не постійне збуджування свого розуму новинками, а систематична праця.

Пиха — в різних видах.

Вона може бути пов’язана з почуттям, що я кращий за інших; але також і навпаки — що я негідний, ні до чого не надаюся; а що з цього випливає — не беруся за серйозні виклики в житті, залишаючись на рівні посередності.

Активізм.

Активізм і будування свого самовизначення на тому, що роблю я сам. Активність і залученість — самі по собі не є чимсь поганим. Загрозливим є активізм, який стає прикриттям для відсутності духовного розвитку.

Брак чутливості.

Брак чутливості до інших, зосередження на собі самому, на своїх потребах або планах. На жаль, навіть у релігійній сфері не раз власні плани, задуми й амбіції стають важливішими за людей, так що ми їх виконуємо, «йдучи по трупах», не зважаючи на добро інших, силкуючись за будь-яку ціну осягнути те, що ми самі запланували.

Лінь.

Лінощі мають дуже багато різновидів. Один із найпоширеніших — прокрастинація: відкладання на потім того, що потрібно зробити зараз. Це означає марнування часу, даного нам Богом. Також лінь може проявлятися в небажанні до систематичності й бути пов’язаною зі згаданим вище «солом’яним вогнем».

Заздрість.

Заздрість це «фіксована» ревнивість. Вона може походити від пихи або виростати з наших ран. Десь у глибині серця я вважаю, що опинився у гіршій ситуації, ніж інші, що мене скривдили, що до мене ставляться несправедливо. З цього відчуття випливають негативні життєві позиції та поведінка: злісні слова, погляд на інших крізь призму їхніх вад, висміювання авторитетів, схильність перечити. Заздрість це часта проблема людей, які мають пасивно-агресивний розлад особистості.

Схильність ображатися і відступати.

Це також може бути похідним пихи, але крім цього — наслідком непропрацьованих, непрощених ран. Такий «задній хід» означає, що я не беруся виконувати своє призначення, дане мені Богом, або ж виконую його лише частково, зі страху перед наступними ранами, критикою та оцінюваннями.

Гріхи язика.

Це обмовляння інших, нарікання, неконструктивна критика, злостивість. В епоху соцмереж сюди можна додати брак відповідальності за те, що ми пишемо в мережі: часто під впливом емоцій, маючи відчуття анонімності, атакуємо інших, осуджуємо їх та відмовляємо іншим у честі й вірі. Це не тільки не згідне з заповіддю любові до ближнього, але й часто викликає великі згіршення.

Ацедія.

Ацедія, або «спокуса ніяковості й неохоти». Ми різко усвідомлюємо, до якої міри це сильна вада, — а стосується вона безлічі людей, які десь застрягли на шляху свого духовного розвитку. Це духовний інфаркт, омертвіння, релігійне вигоряння. Зазвичай ацедія є похідною багатьох інших вад, нагромаджених, неусвідомлених, із якими ми нічого не робимо. Цю проблему знали вже Отці Пустині, а Євагрій Понтійський говорить про неї як про «духовну лінь» і «демона, який зачіпає всю душу людини і робить так, що вона прагне того, чого не має, і ненавидить те, що має».

Цей список «головних вад» вочевидь не є вичерпним, але він має схилити нас до замислення над своїм духовним життям, до дослідження (іспиту, екзаменування) свого сумління.

Якщо ми прагнемо жити повнотою духовного життя, зазнавати розвитку, а не стагнації, то систематичний іспит сумління є надзвичайно важливою справою. Коли ми його занедбаємо, то раніше чи пізніше потрапимо в «духовну аварію» і застрягнемо на дорозі, як автомобіль, у якому ми довго ігнорували тривожні шуми з мотора, або й просто призвичаїлися до них.

До машини, яка зупинилася серед траси, можна викликати евакуатор і завезти її в авторемонт. Однак чи можна на нашій духовній дорозі чекати на таку ситуацію? Звідки ми в разі поломки візьмемо «духовний евакуатор»? Чи ж не кращим буде подбати про своє сумління на щодень?…

Переклад CREDO за: Мацєй Ґурніцкі, Opoka