Місце — тут, час — тепер

 Проповідь о. Миколи Мишовського на суботу V тижня Великого Посту (РКЦ).

«Того часу багато юдеїв, які прийшли до Марії та побачили, що Ісус зробив, повірили в Нього. Деякі з них пішли до фарисеїв і розповіли їм, що вчинив Ісус. Зібрали первосвященики й фарисеї раду і говорили: “Що нам робити? Адже ця людина робить багато знамень! Якщо залишимо Його, то всі повірять у Нього; і прийдуть римляни, і віднімуть у нас і це місце, і народ!” Один же з них, Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: “Ви нічого не знаєте ані не розумієте, що краще для вас, щоб одна людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув!” Це він сказав не сам від себе, але, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, — і не тільки за народ, але щоб і розпорошених Божих дітей зібрати воєдино. Отже, з цього дня вони змовилися вбити Його. Тож Ісус більше не ходив відкрито між юдеями, але пішов звідти в край, що біля пустелі, до міста, яке називається Ефраїм, і там залишався з учнями. Була ж близько юдейська Пасха, і багато людей з тієї країни піднялися в Єрусалим перед Пасхою, щоб освятитися. Шукали тоді Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: “Як вам здається? Він хіба не прийде на свято?”»

Літургійні читання — тут.