«Живучи під Божим поглядом, живучи в контакті з Христом, ми маємо Кому жертвувати все: приємне чи прикре, омріяне чи небезпечне. І тому всі ці справи чи цінності стають відносними, а єдиною радістю є Бог».
Про щастя чистої совісті
«Славою для добрих людей є свідчення чистої совісті. Майте чисту совість — і завжди будете радісними. Чиста совість може багато витримати й бути цілком щасливою посеред труднощів. Нечиста совість завжди ляклива і неспокійна. Відпочиватимеш солодко, якщо совість тебе ні в чому не звинувачує! Не радійте лише з добрих учинків. Погані люди ніколи не бувають по‑справжньому щасливі й не відчувають внутрішнього миру, бо “немає, каже Господь, для злих миру” (Іс 48,22). Навіть якби вони сказали: “Ми спокійні, жодне зло нас не спіткає, хто б насмілився нам зашкодити?” — не вірте їм, бо гнів Божий спалахне несподівано (пор. Сол 5,3) і справи їхні розпадуться в ніщо, а їхні наміри зникнуть».
Коментар:
Нечиста совість не дає спати — це стара істина; але краще нечиста совість, аніж зовсім мертва, яка спокійно спить і дозволяє собі на будь‑що. Саме такі люди кажуть: «Ми спокійні, хто може нам дорікнути?» І навіть деякий час їм здається, що вони щасливі (або, принаймні, можуть бути); але краще життєва поразка, ніж таке щастя.
«Тому, хто любить, неважко хвалитися в немочах (пор. 2 Кор 12,5; 9‑10), бо так хвалитися — це хвалитися хрестом Христовим (Гал 6,14). Коротка та слава, яку від людей отримують і приймають; світську славу завжди супроводжує смуток. Слава добрих походить із їхньої совісті, а не з людських вуст. Щастя праведних — від Бога і в Богові, а їхня радість — від правди (1 Кор 13,6). Хто бажає справжньої і вічної слави, той не турбується про дочасне. А той, хто шукає дочасної слави, хто не відкидає її щиро, той показує тим самим, що мало любить вічне. Великий мир у серці має той, хто не переймається ні похвалами, ні образами».
Коментар:
«Хвалитися» у цьому контексті означає «отримувати задоволення від чогось, тішитися чимось як честю». І безсумнівно, для тих, хто любить Христа, честю є те, що вони удостоїлися страждати заради Його імені (пор. Діян 5,41). Зрештою, переважно — якщо не виключно — лише християнська культура містить поняття славного страждання, яке стосується не страждань, завданих собі людиною добровільно, наприклад, з аскетизму, а прийнятих із любові до Бога як покликання; прийнятих як вираження цієї любові, як доказ вибору. І тільки з любові можна знайти у стражданні задоволення і радіти цьому, оскільки страждання стає, як і все інше, засобом нашої молитви, місцем зустрічі з Богом. А набираючи сенсу, — і то якого сенсу! — вже менше болить. Тоді справді можна радіти образам і з подивом виявити, що в них немає нічого страшного, бо по совісті щодо Бога ми їх не заслужили:
«Легко задовольняється і заспокоюється той, хто має чисту совість. Ми не є святими через те, що нас хвалять, ані гіршими — через те, що нам докоряють. Ми такі, які є, і не можемо називати себе кращими, ніж нас вважає Бог; і якщо придивитися до того, ким ми є в собі, то не перейматимемося тим, як люди осуджують нас іззовні. Людина бачить обличчя, а Бог дивиться на серце (1 Сам 16,7). Людина розглядає вчинки, а Бог зважає на наміри. Завжди робити добро і бути про себе низької думки — це ознака смиренної душі. Не шукати розради у жодного створіння — це ознака великої чистоти серця і глибокої довіри.
Коментар:
Звісно, можна зрозуміти і безвідносно до Бога, що людина не стає кращою від похвали ані не стає гіршою від звинувачень, якщо вона вміє зберігати спокій в обох випадках. Але, живучи під Божим поглядом, живучи в контакті з Христом, ми маємо кому жертвувати все це: приємне чи прикре, омріяне чи небезпечне. І тому всі ці справи чи цінності стають — повторимося — відносними, а єдиною радістю є Бог.
*За виданням: «Над книжками абата Йоана про наслідування Христа». Коментовані фрагменти походять із праці «Про наслідування Христа» у перекладі с. Малгожати Борковської OSB.
фінансово.
Щиро дякуємо!
