У перші дні війни понад 2000 людей з України знайшли допомогу та гостинність у монастирі Служебниць Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Старій Всі.
«Найменшій дитині було три тижні. Ми приймали переважно матерів із дітьми. У перші місяці війни в нашому монастирі знайшли допомогу та нічліг понад 2000 людей з України, в тому числі, близько 700 дітей», — розповідає с. Ева Мехаль із згромадження Сестер Служебниць Старовейських, яка з перших днів війни займається допомогою біженцям — пише Vatican News.
Як все починалося
Сестри Служебниці Старовейські живуть у Перемишлі, за 12 кілометрів від кордону з Україною. З перших годин після початку війни черниці почали допомагати біженцям з України. Ось що розповідає с. Ева Мехаль:
«У перший день війни ми почали привозити бутерброди, бігос і гарячі напої на кордон, на залізничну станцію та в осередок для біженців у залі колишнього “Tesco”. Багато людей привозили продукти для біженців, але ми помітили, що ці люди ночують на вокзалі. У нашому провінційному домі були вільні кімнати для сестер, які приїжджають на реколекції; отже ми додали туди ліжка й почали приймати біженців у ці кімнати».
Сестра Ева наголошує: «Насамперед ми хотіли забезпечити нічліг матерям із малими дітьми, людям похилого віку та інвалідам. Ми приїжджали на вокзал, де біженці чекали на потяги, пропонували нічліг у нашому домі і привозили їх додому на своїй машині». Але це було нелегко, тому що запрошували незнайомі люди. «Потрібно було заслужити їхню довіру. Треба було зруйнувати бар’єри, викликати довіру цих людей, бо не всі хотіли йти ночувати в невідоме місце. Вони хвилювалися, що буде далі і як далеко це від вокзалу, тому що не хотіли залишатися близько до кордону», — згадує сестра Ева.
Перша допомога
Сестра Ева Мехаль описує першу допомогу, яку надавали наляканим і голодним українським біженцям: «Перше, що ми зробили, це давали їм гарячу їжу. З цього все починалося. Потім — ванна кімната, щоб помитися, і нічліг. Паралельно ми створили склад, щоб мати під рукою найнеобхідніші речі, адже було багато жертводавців із Польщі та з-за кордону. Ми розпитували, чого ці люди найбільше потребують для майбутньої подорожі. Вони приїжджали дуже втомлені й розповідали, що не милися кілька днів. Іноді вони їхали прямо з бомбосховищ».
Мами з маленькими дітьми
«Матері з маленькими дітьми опинилися у найскладнішій ситуації. Найменшій дитині було три тижні. Цим матерям потрібно було створити спеціальні умови, а немовлята потребували особливого догляду. Ми облаштували у дворі дитячий майданчик. Іноді сім’ї приїжджали пізно вночі, й діти навіть не хотіли заходити в будинок, а відразу починали гратися на подвір’ї», — розповідає сестра Мехаль.
Черниця також пригадує про нічні поїздки: «Іноді ми їхали на вокзал опівночі, коли хтось потребував допомоги. Переважно йшлося про маленьких дітей. Волонтери дзвонили з вокзалу і казали, що є сім’я або мати з кількома дітьми, які не мають де переночувати. Ми привозили їх до себе, а потім відвозили назад до потягів, якими вони подорожували далі».
У пошуках безпечного місця
Сестра згадує, що люди зазвичай залишалися на один день, іноді на кілька днів, відпочиваючи після важкої, часто травматичної багатоденної подорожі. Потім вони їхали далі в Польщу або в Західну Європу. Вони не хотіли залишатися близько до кордону. Тим, хто не мав родичів у Польщі чи в інших країнах Європи, сестри допомагали знайти житло в монастирських будинках, у польських сім’ях, відкритих для прийняття біженців, або, за допомогою волонтерів, шукати місце за межами Польщі. Черниці допомагали організувати транспорт до обраного місця чи країни, а також жертвували кошти на облаштування та перші витрати. Декому купували квитки для виїзду за кордон.
Усі сестри долучились до підтримки біженців
«У зв’язку з великою кількістю біженців, які постійно прибували до нашого дому в Перемишлі (близько 40 осіб на день), нас підтримали сестри з інших домів згромадження, а також сестри, які працюють в Україні, але яких війна застала в Польщі: с. Христина, с. Люція та с. Ірина. Їхнє знання української мови полегшило спілкування з біженцями», — роповідає черниця.
Організація такої швидкої та ефективної допомоги стала можливою завдяки відданості багатьох людей. Сестра Ева Мехаль наголошує: «Всі сестри в Польщі й закордоном, включно з тими, що в Україні, залучилися в допомогу біженцям через молитву та служіння, здійснюючи грошові пожертви та матеріальні подарунки, організовуючи збірки та беручи участь в ініціативах, що проводяться парафіями та різними організаціями. Вони також готували транспорт для перевезення вантажів із продуктами харчування, одягом, медикаментами, перев’язувальними матеріалами, засобами гігієни в місця, які найбільше постраждали від війни».
Вдячність
Люди, які отримали цю допомогу, дуже вдячні. Ось один із листів, що вони надіслали черницям в Україні, які прийняли їх у своєму домі: «Ми хотіли б висловити щиру подяку сестрам за допомогу, надану нам під час нашої подорожі до нового дому в Англії. Можливість жити з вами примножила нашу віру в людей; попри важкі часи, які ми переживаємо сьогодні, ми знайшли руку допомоги. Вся наша сім’я дуже вдячна за вашу підтримку. Для нас це також була можливість відчути Божу любов і Його присутність у нашому житті. Він не залишає нас самих, а особливо у важкі часи Він послав нам своїх ангелів, що піклувалися про нас. Тарас». І таких подяк багато.
Допомога черниць у Польщі
Понад 1000 жіночих чернечих домів у Польщі від початку війни в різний спосіб долучилися до допомоги біженцям з України. Окрім діяльності в Польщі, 154 черниці з Польщі наразі служать в Україні, що становить близько 40% усіх римо-католицьких сестер в Україні. Згідно з останніми даними, зібраними Радою жіночих чернечих згромаджень, українці наразі проживають у 213 чернечих домах і осередках.
фінансово.
Щиро дякуємо!
