Після несподіванок, пов’язаних із обранням у жовтні 1958 року на Петровий престол кардинала Анджело Ронкаллі, однією з яких було оголошення про скликання вселенського собору, розгляньмо три етапи, на які можна поділити весь період Другого Ватиканського Собору, зупинившись цього разу на підготовчому етапі.
Хронологічно весь період Другого Ватиканського Собору можна поділити на три етапи: підготовка, проведення та втілення його рішень. Стосовно перших двох етапів, можна чітко окреслити дати їхнього проведення. Період підготовки тривав від 25 січня 1959 року до 10 жовтня 1962 року. Безпосереднє проведення самого Собору відбувалося від 11 жовтня 1962 року і завершилося 8 грудня 1965 року — пише на Vatican News о. Андрій Твердохліб.
Однак часові рамки підведення підсумків Собору не такі чіткі. Умовно можемо назвати період від 8 грудня 1965 року і аж до наших днів. Принаймні такий вимір буде зручним для нас, щоб мати уявлення саме в часових рамках. Проте із впевненістю можемо стверджувати, що деяка рецензія Собору почалася ще з першого дня його проголошення.
Для нас тепер важливо зосередитися на окремих ключових моментах як підготовки так і його проведення.
Підготовчий етап Собору
Етап підготовки до Другого Ватиканського Собору може бути поділений на допідготовчу та підготовчу фази. Після проголошення свого рішення 25 січня 1959 року, Папа Йоан ХХІІІ зберігав тишу. Протягом декількох місяців ЗМІ усього світу збирали, досліджували та поширювали різного роду очікування, що були породжені проголошенням такого рішення папи.
За короткий час, робота із підготовки до Собору поступово набуває своєї форми. 17 травня 1959 року було створено комісію, яка відповідала за допідготовчий етап. Її завданням було запустити організаційний механізм Собору, порекомендувати склад та спосіб його проведення, а також підготувати матеріал для консультування майбутніх Отців цього Собору.
Очолював комісію кардинал Доменіко Тардіні, державний секретар. До її складу входили десять секретарів конгрегацій Римської курії, тобто в ній був цілковито представлений центральний уряд Церкви. Секретарем комісії був знавець канонічного права Перікл Фелічі, відомий своїми організаційними здібностями.
Такий склад комісії викликав деякі побоювання з боку тих, хто очікував, що Собор має бути більш відкритим до потреб світу, який змінюється, на відміну від ментальності та способу дії, що панували всередині Римської курії.
Важливим моментом було налагодити можливість проведення консультацій із майбутніми учасниками Собору та богословськими факультетами. Від таких консультацій, зрештою, і мали надходити різноманітні можливі теми для їхнього розгляду на Соборі.
Тому за місяць, 18 червня, за підписом кардинала Доменіко Тардіні як очільника цієї комісії, було надіслано циркулярний лист до всіх зацікавлених осіб. Ним адресати були запрошені надіслати свої пропозиції та спостереження щодо тем, над якими, на їхню думку, варто було дискутувати під час майбутнього Собору.
Щоб зрозуміти, про який обсяг адресатів ідеться, подаємо перелік цих осіб: кардинали, єпископи, нунції, прелати, абати, апостольські делегати та вікарії, апостольські екзархи та адміністратори, апостольські префекти, генеральні настоятелі різних чернечих чинів та згромаджень, ректори папських університетів тощо.
Такий спосіб консультації не був новиною для Другого Ватиканського Собору, оскільки він досить успішно також використовувався під час підготовки до Першого Ватиканського Собору Папою Пієм ІХ. Успішним можна вважати його і під час підготовки до собору, скликаного Йоаном ХХІІІ.
Варто зауважити, що порядок денний Другого Ватиканського Собору не був накинутий зверху, як і не був готовий заздалегідь. При обранні та обговоренні різних тем давалася свобода їхнього вибору. Увага зверталася на бажання почути голоси єпископів усього світу. Папі було подано ескіз можливого опитувальника, який він рішуче відкинув, як і саму ідею наявності та використання такого опитувальника. Від майбутніх учасників собору очікували їхньої думки щодо того, якими мають бути теми, що потребують термінового розгляду та вирішення.
На відміну від двадцяти попередніх вселенських соборів, які скликалися задля того, щоб дати відповідь на актуальні питання тих часів, під час цього собору папа хотів, щоби єпископи самі пропонували такі питання. Простіше кажучи, кожен єпископ отримував чистий аркуш паперу, на якому записував питання, які вважав актуальними для пошуку відповідей на них під час засідань собору.
Іншим важливим кроком під час підготовки до Другого Ватиканського Собору, була публікація 29 червня енцикліки «Ad Petri Cathedram», якою папа Ронкаллі окреслював його мету. В тексті енцикліки, зокрема, йшлося про таке: «Основна мета самого Собору — це утвердження та зростання католицької віри, а також здорове відновлення звичаїв християнського люду та оновлення церковної дисципліни, відповідно до потреб часу. Це, без сумніву, буде надзвичайним проявом правди, єдності та любові (…) Ми сподіваємося, що такі прояви стануть ненав’язливим запрошенням для тих, хто не перебуває в єдності з цією Апостольською столицею, до пошуків задля досягнення такої єдності, про яку Ісус Христос так гаряче просив в молитві до Небесного Отця».
Отже, в розумінні Папи Йоана ХХІІІ собор не був покликаний впроваджувати нові догмати чи проголошувати нові засудження. Навпаки, він повинен стати собором, який би звернув увагу на душпастирське служіння, оновлення та, передусім, допомогти віднайти способи зустрічі й сприяти єдності з розʼєднаними християнами. Насамперед ідеться про православних християн, а також і про протестантів, англіканців та всіх інших християн, які впродовж століть через різні причини віддалилися від Риму.
15 липня папа повідомив державному секретарю, що майбутній собор матиме назву Другий Ватиканський. З одного боку, така назва була зумовлена місцем його проведення — базиліки святого апостола Петра у Ватикані, — а з іншого боку, було бажання підкреслити цією назвою, що цей собор не є продовженням попереднього, Першого Ватиканського Собору, який був перерваний через штурм Рима 1870 року.
Між вереснем 1959 року та січнем 1960 року почали надходити листи від католицьких єпископів з усього світу. З-поміж різноманітних тем, було окреслено три, які згадувалися найчастіше: краще визначення ролі єпископа, прогрес літургійної реформи, дияконські свячення одружених чоловіків в католицькій Церкві.
Увесь надісланий до Рима матеріал було проаналізовано та зібрано у єдиний том під назвою «Аналітична панорама порад та побажань, презентованих єпископами» («Analyticus conspectus consiliorum et votorum quale ab episcopis etpraelatis data sunt»).
фінансово.
Щиро дякуємо!
