Католики часто змушені захищати вчення Церкви про сопричастя святих. «Навіщо називати святими певних людей, таких, як і ми всі? — питають у них. — Навіщо молитися їм і вшановувати їх?»
Щоб відповісти на це питання, слід почати з визначення: хто такий святий?
«Святі»: хто вони?
Грецькі та єврейські біблійні слова у Святому Письмі, що їх найчастіше перекладають як «святі», мають буквальне значення «святі» або «вірні». У католицькій традиції це поняття можна вживати у кількох значеннях, відображених у Святому Письмі.
Святий Павло іноді адресував свої послання «святим» певного міста. У цьому випадку він говорив про всіх християн як про «святих», бо вони стали такими завдяки Хрещенню і тепер прагнуть ще більшої святості.
Отже, Католицька Церква стверджує, що всі вірні християни є у цьому сенсі «святими». Покликання до святості — річ універсальна; Бог звертається до всіх християн, кажучи: «Як слухняні діти, не потураючи колишнім вашим похотям, як то було за вашого незнання, але як той, хто вас покликав — святий, так само й ви самі усім вашим життям станьте святі, написано бо: “Ви будете святі, бо Я святий”» (1Пт 1, 14-16).
Та у деяких уривках Святого Письма слово «святий» має вужче значення. Євангеліє від Матея згадує «святих», що воскресли з мертвих після Воскресіння Христа — «Гроби відкрилися, багато тіл святих померлих устали, і вийшовши з гробів по його воскресінні, ввійшли у святе місто й багатьом з’явились» (Мт 27, 52-53), — маючи на увазі померлих вірних, що їх Христос узяв на небо. Святий Павло говорить про «святих», що супроводжуватимуть Христа з неба, коли Він прийде на землю наприкінці часів: «Щоб він зміцнив ваші серця бездоганними у святості перед Богом і Отцем нашим за дня приходу Господа нашого Ісуса з усіма його святими» (1Сол 3, 13). Святий Йоан використовує це ж слово, коли говорить про «святих», які зараз на небі моляться Богові: «І ангел інший прийшов і став при жертовнику, маючи золоту кадильницю, і дано йому тиміяму множини, щоб поклав з молитвами всіх святих на жертовник золотий, що перед престолом» (Одкр 8, 3).
Саме у цьому останньому, вужчому значенні, Католицька Церква використовує термін «святі» для позначення тих, хто досяг досконалості, і тепер перебуває віч-на-віч із Богом на небі, маючи частку у Його божественній природі. Коли Церква відзначає урочистість Всіх Святих, то у цей день вона вшановує всіх людей, які зараз перебувають на небі, незалежно від того, знаємо ми їхні імена, чи ні.
Крім того, у слова «святий» є ще одне, ще вужче значення, у якому ми його вживаємо як католики. Католицька Церква вшановує деяких покійних християн офіційним титулом «святий». Це вказує на впевненість у тому, що ця особа померла у мирі з Богом і тепер перебуває з Ним на небі.
Хоча Церква навчає, що ми не можемо точно знати, хто перебуває у пеклі, вона також наполягає, що у деяких випадках ми можемо точно знати, що певні люди перебувають на небесах. Їх ми згадуємо на ім’я, наприклад, «свята Тереза» чи «святий Тома».
Отже, як Церква може мати певність, що конкретна особа перебуває на небі? У процесі, що називається канонізацією, що веде до офіційного визнання святості людини, вона шукає різні докази. До них належать надійні свідчення про надзвичайну святість людини у земному житті; ознаки того, що це життя наблизило до Бога й інших; а також ретельно задокументовані чудеса, які відбулися після прохання про заступництво цієї людини. Такі чудеса є доказом того, що людина може запропонувати ефективну допомогу, бо зараз вона перебуває з Богом на небі.
Сопричастя святих
Чому для Церкви так важливо проголошувати певних людей святими? У цьому випадку «святий» — це набагато більше, ніж просто почесний титул. Оскільки Церква впевнена, що ці люди зараз на небі, католиків закликають не лише наслідувати їх у житті, а й просити їх про допомогу.
«Завдяки їм нам були даровані цінні й превеликі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої природи, уникнувши зіпсуття, яке пожадливістю розповсюднилось у світі» (2Пт 1, 4), говорить Святе Письмо. Це означає, що святі на небі мають частку у божественній природі, і це допомагає нам зрозуміти вчення Церкви про те, що ми називаємо сопричастям святих, тобто товариством, спілкуванням, спільнотою.
Досконалі святі мають частку у власній природі Бога, а отже і у Його досконалій Любові. Вони люблять тих, хто ще живе на землі, як любить їх Бог. Вони хочуть допомогти нам; хочуть, щоб ми теж досягли раю. Тож у них є бажання допомогти нам у будь-який спосіб.
Досконалі святі також мають частку у досконалому божественному знанні. Завдяки Його благодаті, вони можуть знати, що відбувається на землі. Бог дозволяє їм бачити і чути те, що бачить і чує Він, щоб вони могли почути наші прохання до них.
Досконалі святі мають частку й у досконалій, надприродній Божій силі. Через Його благодать вони здатні діяти від нашого імені, втручатися у земні справи, так само, як Він. Вони не просто моляться за нас; вони також можуть діяти від нашого імені у різний спосіб.
Святе Письмо говорить: «Ревна молитва праведника має велику силу» (Як 5, 16). Якщо це істинно щодо вірних, які ще живуть на землі, подумайте, якою ж сильною та дієвою є молитва святих на небі, що вдосконалилися у праведності!
Своєю смертю та Воскресінням Ісус Христос переміг смерть. Смерть не має сили відокремити тих, хто перебуває у Христі, одне від одного; у Ньому вони зберігають глибоке сопричастя, незалежно від того, перебувають вони на небі, на землі чи в чистилищі на шляху до неба.
Саме тому тут, на землі, ми можемо допомогти тим, хто перебуває в чистилищі, своїми молитвами та жертвами, а ті, хто на небесах, можуть допомогти нам своїми молитвами та іншими втручаннями. Як члени одного Тіла, Тіла Христового, ми можемо ділитися духовними благами, які отримуємо через взаємну молитву та допомогу.
Хтось може спитати нас, чому Бог хоче поділитися цією владою? Чому Він хоче надати роль заступників святим, ангелам і навіть тим із нас, які досі топчуть землю?
Відповідь проста: це відображає Його бажання, за словами святого Павла, щоб ми дійшли «до єдності в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершеності мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4, 16). Коли ми допомагаємо одне одному, ми виявляємо Божу любов і ділимося нею.
Деякі християни вважають, що ми не повинні просити допомоги у святих, тому що Богові було би неприємно, що ми не звертаємося безпосередньо до Нього. Але правда полягає в тому, що всі християни просять інших християн на землі молитися за них і допомагати їм різними способами. Але коли ми це робимо, ми не хвилюємося, що не звертаємося по допомогу безпосередньо до Бога.
Чому ні? Тому що ми розуміємо принцип: Богові подобається, коли Його діти допомають одне одному. Ось чому Він наказує нам у Святому Письмі «молитися один за одного» (Як 5, 16).
Вшанування святих
Вшанування — це природна людська реакція на доброту, навіть велич іншої людини. Ми вшановуємо засновників та інших лідерів країни протягом всієї історії. Ми називаємо міста на їхню честь, пишемо про них книги, ставимо статуї у громадських місцях. Ми малюємо їх, щоб виставляти їх у школах та державних будівлях. Ми з трепетом і вдячністю говоримо про них на патріотичних святах.
Ми робимо подібні речі для великих учених, великих лідерів соціальних рухів, великих художників і музикантів. Чому? Бо визнання їхніх дарів та внесків — це питання справедливості. Справедливість означає віддавати кожному належне, і ми визнаємо, що багато чим завдячуємо цим великим людям, тож хочемо говорити про це різними способами.
Отже, ми не повинні дивуватися тому, що Католицька Церква вшановує великих героїв віри, які протягом століть втілювали той спосіб життя, до якого ми всі покликані як християни. Тепер, коли Бог удосконалив цих чоловіків і жінок і вони є святими, що споглядають Його на небесах, ми маємо ще більше підстав вшановувати їх.
Дехто може заперечити, що якщо ми вшановуємо святих, Бог заздрить, тому що ми повинні віддавати шану тільки Йому. Але Він є Богом справедливості, і Його воля — віддавати честь тим, кому вона належить. Про це говорить Святе Письмо: «Тож дайте кожному належне: кому податок — податок, кому мито — мито, кому острах — острах, кому честь — честь» (Рим 13, 7).
Чи ми якось відмовляємо Богові у пошані, яка належить Йому, коли вшановуємо Його святих? Ні в якому разі! Вони — досконалий витвір Його рук, Його шедевр. Коли ми хвалимо майстерність, усю винагороду отримує Майстер.
Між тим, як каже стара приказка, «наслідування — це найщиріша форма похвали». І тому Церква закликає нас наслідувати святих та їхній приклад святості. Зрештою, це найкращий спосіб вшанувати їх.
Переклад CREDO за: Пол Тіґпен, Simply Catholic
фінансово.
Щиро дякуємо!
