Святий отець Піо невпинно молився Розарій. Його завжди бачили з вервицею в руках Через це його співбрат і водночас біограф о. Алессандро да Ріпаботтоні, а також архієпископ Паоло Карта називали його «живим розарієм».
Любов до розарієвої молитви Падре Піо виніс із батьківського дому. Там щодня увечері, о конкретно визначеній порі, батьки разом зі всіма дітьми спільно молилися Розарій, схиливши коліна. Матір майбутнього капуцина була глибоко побожною жінкою; те саме можна сказати і про його батька, старшого Форджоне, якого вважали чоловіком, що завжди молиться Розарій, і любов до цієї молитви він переказав своєму синові. Франческо, майбутній Падре Піо, вже малим хлопчиком сам молився Розарій, пильнуючи вівці на випасі Піана Романа. У січні 1903 року, коли він прощався з сім’єю перед від’їздом до новіціату, мама дала йому свій розарій, і він зберіг цю вервичку до кінця життя. «Він буде тобі товаришувати замість матері», — сказала йому Марія Джузеппа, запевняючи сина в опіці Розарієвої Богородиці.
Джерелом любові до розарієвої молитви для Падре Піо була його любов до Пресвятої Діви, яку він виніс із батьківського дому в П’єтрельчіні та розвивав щодня у чернечому житті. Його безмежна відданість Божій Матері принесла як плід його прагнення цілковито вподібнитися до Її Сина, а також до Неї самої. Цей капуцин посилено прагнув набути чесноти, які звуться марійними: насамперед, чесноту покори, готовності жертвувати і зносити всілякі страждання заради зростання Божого Царства.
Відчуваючи неустанну допомогу та опіку Богородиці, св. о. Піо гаряче прагнув ширити любов до Марії та заохочувати всіх ввірятися під Її опіку. В листі до свого духовного керівника о. Аґостіно, від 1 травня 1912 року, він писав: «Я б хотів мати такий гучний і далекосяжний голос, щоб міг запросити грішників усього світу полюбити Матір Божу. Оскільки ж це для мене неможливо, я молився і буду молитися до мого Ангела-Хранителя, щоб він виконав це завдання за мене».
З особливою ревністю св. о. Піо пробуджував любов до Марії у своїх духовних дітей. Ось як він писав до однієї з духовних доньок: «Нехай Марія буде Зіркою, яка освітить тобі стежину і вкаже безпечний шлях, щоб дійти до Отця у небі. Нехай Вона буде тим Якорем, якого ти повинна дуже сильно триматися, зокрема під час подорожі». До Марії Падре Піо звертався про благодаті для себе, а ще частіше — у потребах тих, хто просив його про допомогу і заступництво. Марії він невпинно виражав свою вдячність, постійно докоряючи собі, що ця вдячність замала.
Падре Піо рішуче противився, коли зцілені приписували йому звершення чуда: «Це Мадонна тебе зцілила, — відказував він. — Немає в цьому жодної моєї заслуги».
Іншим разом він просив: «Не вплутуйте мене в це зцілення, люди добрі! То не я, то Матір Божа». Промовистим є його волання до Марії під час екстазу в Венафро (поблизу Кампобассо), де він перебував від середини жовтня до 7 грудня 1911 року: «Матінко моя, яка ж Ти гарна! Яка ж Ти прекрасна! Як сильно я Тебе люблю!»
Падре Піо прославляв Марію також і мовчки. Його вечірня молитва без слів, на завершення сповненого трудів дня, з проханням про опіку на ніч, що наближалася, побачив о. Кармело з Сан Джованні із Ґальдо. Падре Піо, лежачи в ліжку, не відривав погляду від образу Пресвятої Діви, уміщеного на стіні. Він вдивлявся в Марію немов дитина, яка чекає на поцілунок і ніжний жест своєї мами на добраніч.
Любов до Пресвятої Діви о. Піо поєднував із великою пошаною до св. Йосифа. Співбрати засвідчили, що він дуже часто молився перед його зображенням, яке було на веранді.
Любов св. о. Піо до Пресвятої Діви вплинула на характер його побожності — наскрізь марійної. До Неї він звертався у численних новеннах та молебнях різних форм, а передусім — у розарієвій молитві, яку молився неймовірну кількість разів протягом кожного дня.
Говорячи про Розарій у житті Падре Піо, треба згадати, що в перші роки священства він зазнав серйозної хвороби очей через частий плач. Його зір так сильно погіршився, що він уже не міг читати тексти молитов із Бревіарію та Месалу. З огляду на це у березні 1912 року о. Піо отримав спеціальний дозвіл служити вотивну Святу Месу до Пресвятої Діви, яку знав напам’ять, а щоденний Бревіарій йому замінили молитвою цілого Розарію (який тоді налічував 15 таємниць).
Падре Піо невпинно молився Розарій. Він підтвердив це коли 16 червня 1921 року його опитував єпископ Рафаелло Карло Россі, візитатор Святого офіцію (тодішня назва пізнішої Конгрегації віровчення). З уділених отцем Піо під присягою свідчень ми дізнаємося, що він щодня кілька годин призначав на роздуми, а Розарій молився як молитву неустанну.
В одному з рапортів на тему Падре Піо, які в межах накладених на нього санкцій гвардіан монастиря у Сан Джованні Ротондо мусив кожні два місяці надсилати до Святого офіцію, міститься інформація, яку подав о. Рафаеле: «Можна сказати, що протягом дня він невпинно молиться, оскільки, коли йде коридором, видно, як він ворушить губами і пересуває в пальцях намистинки розарію».
Уривок із книжки: Марія Вахольц, «Святий Падре Піо. Життя Розарій»
фінансово.
Щиро дякуємо!
