Як батьки, ми завжди намагаємося дбати про родинну гармонію. Вітаючи у родині нову дитину, нам доводиться мати справу з поєднанням різних характерів і сподіватися, що всі впораються. Але сварки й істерики неминучі, і вони можуть викликати у батьків бажання рвати на собі волосся.
Однак ці сімейні чвари зазвичай легше регулювати, поки діти маленькі. Як кажуть, маленькі діти — малі проблеми, великі діти — великі проблеми.
Нещодавно я відчула це на власному досвіді. Не вдаючись у подробиці — насправді, безглузді, — скажу, що мій старший син і донька посварилися. Я не можу точно пригадати, чому, але мій 24-річний син був незадоволений ставленням моєї 23-річної доньки до мене. Обоє вони ще студенти і живуть удома — це нормальна практика для Франції, де ми мешкаємо.
Він вирішив «провчити» сестру, відмовившись із нею розмовляти. Оскільки він найупертіша людина, яку я знаю, можна бути певними: якщо він щось задумав, він не відступить. Я затамувала подих, сподіваючись, що це тимчасова ситуація. Але це було не так.
Коли моя донька входила у кімнату, син мовчав. Я нічого не казала, хоча у минулому сказала би. Оскільки вони дуже різні за характерами, мені часто доводилося втручатися в їхні суперечки.
Вони сиділи за столом, поки я намагалася грати у посередника. Я залучала свою маму до примирливих ситуацій. Я розмовляла з кожним окремо, щоб спробувати змусити зрозуміти точку зору іншого. Чесно кажучи, це було дуже виснажливо.
Тож я вирішила триматися подалі. Це суперечить моїй натурі. Як будь-яка мати, я терпіти не можу, коли мої діти не ладнають між собою. Але я твердо переконана, що інколи дітям потрібно ухвалювати рішення самим, без участі батьків, які намагаються керувати ситуацією.
Поворот
Після трьох дуже довгих місяців, протягом яких вони ніби ходили по яєчній шкаралупі й ігнорували одне одного, я вирішила, що настав час вказати їм обом на певні речі.
Я поговорила з кожним окремо і сказала, що розумію, що у них проблеми зі стосунками, і що це їхня справа. Однак минуло багато часу без жодних спроб щось виправити, і хоча я не очікую, що вони стануть найкращими друзями, вони мають продемонструвати елементарну ввічливість, перебуваючи під моїм дахом, — таку, як вітати одне одного простим «привіт».
Наступного дня все змінилося. Мій син сказав сестрі «доброго ранку». Вона була така шокована, що я переконалася: насправді їй було дуже приємно. Я сіла і нічого не сказала. Нічого взагалі.
Знадобилося більше тижня для того, щоб перейти від холодної тиші до того, що мій син почав купувати їжу на винос, щоб поділитися з сестрою. Мірою того, як їхні стосунки покращувалися, я мовчала. Я хотіла, щоб вони почувалися достатньо зрілими, здатними самостійно керувати своїми стосунками. Я хотіла, щоб вони відчували: я їм довіряю.
Засвоєна наука
Це було нелегко. Якщо чесно, я плакала через їхню сварку. Проте важлива річ, яку я зауважила, маючи справу з дорослими дітьми, полягає в тому, що треба дозволяти їм бути дорослими, а не сприймати їх лише як своїх дітей. Потрібно дозволяти їм мати свою думку і давати собі ради зі своїми емоціями.
Так сталося, що їхні стосунки ніколи не були аж надто міцними, і тому тепер я не можу не бути в захваті. Я думаю, що ця тримісячна перерва була корисною їм обом і дала їм змогу засумувати одне за одним. Якби я форсувала події, ми би повернулися до фази «бойових дій», я би намагалася все виправити, а потім почалися би нові бої.
Я розумію, що ця тактика може спрацювати не для всіх; однак, якщо ви намагаєтесь зберігати нейтралітет і не наполягати на своєму порядку денному, це хороший початок, щоб дозволити братам і сестрам знайти власний шлях до гармонії. Головне — мати віру в них, як наш Небесний Отець вірить у нас.
Переклад CREDO за: Жозефін МакКол, Aleteia