Народна побожність дуже важлива для контемплятивної молитви. Святі образи, прекрасні храми, святині, вервиці та євхаристійна адорація дані нам, щоб налаштуватися на глибшу зустріч із Богом. Марія має тут особливе значення.
У різних культурах розвинулися різні прояви марійної побожності. Зараз як ніколи нам потрібно наново відкривати і популяризувати джерела контемплятивної молитви. Її свідчення материнської любові та послуху Богові зберігає у собі все добре, благородне і правдиве.
Через Марію таємниця жінки живе у серці Церкви. Через чудо своєї віри Вона є іконою всієї церковної реальності. Різні форми народної побожності можуть поглибити ці стосунки, щоби разом із Матір’ю Господа ми могли глибше Його любити. Розвиток живої побожності до Марії допомагає у зростанні християнського споглядання і містичної мудрості.
Прийняття дару Марії налаштовує нас на реляційний містицизм, пропонує нам шлях відмови від власних проєктів і корисливих справ заради життя для Христа у служінні іншим.
Дар Матері Господа життєво важливий для нашої участі у Його спокутній роботі. Прийнявши Її особливий материнський зв’язок із Ним у своє молитовне життя, ми робимо власні стосунки з Богом і одне з одним більш відкритими до участі у житті благодаті, яке нам дав Христос. Ми приймаємо і охоплюємо духовний дар Матері Господа, коли присвячуємо себе Ісусу через Марію.
Святе Письмо каже, що Марія стояла біля підніжжя хреста разом із улюбленим учнем Ісуса. У цьому духовному місці, на порозі спасенного доступу до Бога, де правда нашої людяності зустрічається з правдою Божої любові, світові був відкритий новий вид материнства.
Це надприродне материнство, що стоїть понад природним порядком. Щоби відкрити його, Ісус підпорядковує природне новій надприродній реальності, яку встановлює Його спасительна спокута. Тут Ісус ніби віддаляється від своєї Матері, кажучи: «Жінко, ось твій син!» (Йн 19, 26).
Слова та дії Христа щодо Його Матері мають унікальний зв’язок з її послухом Отцеві. На хресті Ісус позбавляє себе всього. З любові до Отця і заради нашого спасіння Він віддає все найособистіше і найдорожче для Нього. Його свобода, Його гідність, Його Мати і Його останній подих — Він віддає все це за нас як свою жертву хвали.
Від «так» у момент Його зачаття до радикального слідування за Ним до хреста Марія наполегливо розмірковує про Божу істину у своєму серці. Незважаючи на те, що Син ніби відкидає Її, Вона ще наполегливіше йде слідом. Насправді у цьому, здавалося би, відкиданні, виявляється істинна природа Її материнських стосунків із Господом.
На весільному бенкеті у Кані здається, що Господь відсторонюється від Неї, звертаючись до Неї «жінко», але Її реакція нагадує царицю-матір, прохання якої цар не може відхилити. Згодом, коли якась жінка вигукує: «Щасливе лоно, що Тебе носило, і груди, що Тебе кормили» (Лк 11, 27), Слово Отця [вустами Сина] заперечує, проголошуючи: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк 11, 28).
Знов-таки, коли Йому повідомляють, що «Мати твоя і брати твої стоять надворі, хочуть побачитися з тобою» (Лк 8, 20), Син Божий відповідає: «Мати моя і брати мої це ті, що слухають слово Боже й його виконують» (Лк 8, 21).
Проголошуючи блаженними тих, хто слухає Його і вірить Йому, Він підпорядковує природні узи людської прихильності новим надприродним узам, встановленим вірою в Нього. Ці нові узи важливіші за це життя. Ось чому християнська віра дає нам свободу зректися навіть свого природного інстинкту самозбереження. Це означає, що молитвою ми можемо підпорядкувати свою [земну] любов життю у любові до Бога.
Ця марійна підпорядкованість нашого природно найдорожчого чомусь надприродному і незнайомому є порогом до глибокої правди про те, як нам жити. Прихильність до цього життя не має бути нашим ключовим прагненням. Молитва, вкорінена у побожності до Богородиці, відкриває нам істину про те, що навіть смерть — це не останнє слово у нашому існуванні.
Марія, що стояла під хрестом, це знак того, що ми маємо у собі любов, більшу за смерть. У наших серцях горить вогонь, який не можуть загасити глибокі води смерті. Навіть коли через смерть ми втрачаємо все і всіх, Марія допомагає нам йти за Христом до кінця. Сама Марія, Мати Життя, веде нас і молиться за нас навіть у ту урочисту хвилину, коли ми робимо останній подих.
Марію називають блаженною не через материнський інстинкт і біологію, а тому, що вона вірила, слухалася і дотримувалася отриманого Слова. Вона зачала Ісуса у своєму серці ще до того, як зачала Його у своєму лоні. Таємниця стосунків Господа з Марією демонструє, що робота Його нового творіння включає віру у Його любов і турботу, навіть якщо вони виражаються у незнаний спосіб. Своєю благодаттю Ісус показує свою силу наново створити жінку, зробивши Марію новою Євою.
Кожне «відкидання» [Марії Ісусом] насправді є підтвердженням: жінка Марія, Нова Єва, — це Та, хто чує і дотримується Його Слова, і вона є Його Матір’ю саме через радикальний послух волі Отця. Сила благодаті Христа може відновити нашу людяність, щоби вона відповідала тій істині, яку Він відкриває. Знак таємничої Божої любові, яку дає Марія протягом усього служіння Христа, сягає кульмінації біля підніжжя хреста. Як і на весіллі в Кані, Ісус, дивлячись на свою Матір, називає її «жінкою», а потім ввіряє учневі, якого любив. Цей улюблений учень також бере Її до свого дому.
Те, що Ісус довірив свою Матір улюбленому учневі, говорить про дуже особливу благодать, пропоновану тим, хто прагне почати молитися. Коли Ісус вручив своєму улюбленому учневі дар своєї Матері, той узяв Її до себе. Це означає, що він зробив Матір Господню частиною свого особистого, навіть молитовного життя, тобто частиною своєї інтимної відданості Христу.
Позбуваючись усього у цьому житті, Ісус пропонує кожному з нас свою Матір і дар нового життя. Якщо ми вирішуємо прийняти Марію в своє серце, взяти Її у своє життя, Вона дає нам ту саму материнську любов, яку давала Ісусу. Це духовне материнство, яке Христос дає нам через Неї. Воно так само пов’язане з нашим духовним життям, як природне материнство — з нашим природним життям. Марія плекає і духовно захищає нас, щоби ми могли дозріти у любові до Господа і у відданості молитві. Приймаючи дар Марії, ми у духовному сенсі перетворюємо себе на Її синів і дочок.
Саме тому у католицькій спадщині виникла традиція присвяти себе Ісусу через Марію. Цей духовний акт означає прийняти Марію у своє життя і ввірити Їй усе, щоб Вона своєю чергою довірила нам усе, що має у своєму материнському серці: плід найглибшого споглядання її Сина та відкуплення. Такий обмін серцями між Матір’ю Господа та учнем, який приймає Її, розширює наше молитовне життя, пронизуючи наші власні молитовні зусилля молитвами Матері.
Переклад CREDO за: Ентоні Лілль, Catholic Exchange