Притча про суддю і вдову

Роздуми над Словом Божим на суботу ХХХІІ звичайного тижня, рік І

Вдова — важлива постать на сторінках Святого Письма. Якщо жінка, що залишилася вдовою, не мала близьких родичів — наприклад сина або когось із родичів чоловіка, чи ще когось, хто міг би її утримати, — вона була приречена на жебрацтво. Тому Бог особливим чином клопотався про захист удів, сиріт і чужоземців та опіку над ними.

Втор 14, 29: «І прийде левіт, бо нема в нього, як у тебе, ні частки ні посілості, і приходень, і сирота, і вдова, які живуть у тебе по містах, та й їстимуть досита, щоб Господь, Бог твій, благословив тебе в усякім ділі рук твоїх, за яке б ти тільки взявся».

Щоб поглибити це слово, можна прочитати ще інші тексти Святого Письма: Вих 22, 22; Пс 68, 6; Прип 15, 25; Єр 49, 11; Втор 16, 11-14…

Вдова — це людина, яка з власного досвіду знала, що все є благодаттю і знаком Божої доброти для неї. «Вдова» у духовному значенні — це образ людської душі, в усьому залежної від Божої милості.

У притчі, яку розповідає Ісус, можемо побачити ще одну рису вдови — наполегливість. І цього від неї навчитися. Суддя погоджується взяти вдову під захист з огляду на її надокучливість: «Хоч я і Бога не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що мені докучає ця вдова, захищу її, щоб не приходила й не надокучала мені». Грецький текст має тут цікавий вираз — хипопіадзо, що означає: 1) крутитися перед очима; 2) підбити комусь око; набити синець під оком. Це саме слово вживається в Новому Завіті ще один раз. Апостл Павло пише Коринтянам: «я умертвляю своє тіло і поневолюю, щоб, проповідуючи іншим, я сам, бува, не став непридатним» (1 Кор 9, 27).

Можна собі уявити, яким був втомленим той суддя після наполегливих походів вдови до його дому. Звідки така наполегливість? У цієї жінки просто не було іншого виходу. Цей фрагмент спонукає мене замислитися над простим запитанням: чи приступаю я до молитви з переконанням, що Бог є моїм єдиним виходом?