Відколи себе пам’ятаю — мене завжди непокоїло запитання, чому частина ангелів сказала Творцю «Ні!», заперечуючи своє найсуттєвіше покликання, яким є служіння Богові.
Чому істоти, створені як добро, самі себе зробили злом?
Ми — люди, можемо помилятися, бо бачимо неясно, «як у дзеркалі»; але ангели ж дивилися в обличчя Бога! Вони особисто пізнали Того, Хто є найвище і незмірне Добро. Вони відчували Його безпосередньо… То як могли збунтуватися?
Це запитання, на мою думку, є ключем для розуміння нинішньої дійсності, бо світ, у якому ми живемо, обмежений наслідками прадавнього бунту, який розбив спільноту ангелів на два табори. Хочемо ми цього чи ні, але ми вплетені в космічний конфлікт. Церква ніколи не проголошувала офіційно, чому стався той бунт ангелів; ми залишаємось на рівні гіпотез. Причини для повстання можемо тільки припускати, виходячи з певних біблійних переказів. Я представляю сім припущень.
Гіпотеза 1
Пиха найпрекраснішого з ангелів — Люцифера
Отці Церкви вбачали паралель із падінням Сатани у пророцтві про володаря Тиру з Книги Єзекиїла (28, 12‑19):
«Ти був зразком довершеності, мудрості, повен красою, досконалий. Ти був в Едемі, у саді Божім. Усяке дороге каміння прикрашало твою одіж. (…) Ти був херувимом, покровителем блискучим. Ти був на святій горі Божій, ходив серед вогнистого каміння. Ти був зразковим у твоїх учинках від того часу, як тебе сотворено, аж покіль не постало беззаконня в тобі. Через твоє розросле купецтво твоє нутро сповнилося беззаконням, і ти згрішив. І я прогнав тебе з Божої гори і погубив тебе, херувиме-покровителю, серед вогнистого каміння. Високо неслось твоє серце з‑за краси твоєї. Через твою вроду ти втратив твою мудрість (…)».
Щоправда, цей текст чітко говорить про володаря Тиру, а отже — про людину; але, згідно з алегоричною інтерпретацією Писання, Отці Церкви вважали, що представлення цього володаря херувимом, чиє серце «високо неслось через його красу», це натяк на першого збунтованого ангела. Звідси ж походить початкове переконання, що Сатана був херувимом. Так Святе Письмо називає могутніх надприродних істот, що перебувають біля Божого трону.
В «блискучому камінні» вбачали посилання на інших ангелів, які теж збунтувалися проти Бога. Внаслідок такого підходу запанувала думка, що наймогутніший з ангелів, один із херувимів, був натхненником бунту для інших ангелів і став їхнім вождем у боротьбі з ангелами, вірними Богу.
За такого підходу мотивом дій Сатани була пиха (гординя), яка, за Святим Письмом, завжди лежить при корені кожного гріха (пор. Сир 10, 12‑13). Гіпотезі про гріх пихи, скоєний ангелами, надає ваги фрагмент із листа св. Павла, який застерігає, що єпископом не може бути чоловік, недавно навернений у християнство, «щоб, розгордівши, не потрапив під дияволів осуд» (1 Тим 3,6).
За св. Августином, провиною Сатани та інших збунтованих ангелів був невпорядкований захват власною досконалістю. Ориген, св. Тома Аквінський, Йоан Дунс Скотт і багато інших теологів вказували на самолюбство як на причину відвернення Сатани від любові до Бога, що переродилося у гріх пихи. Наймогутніший з ангелів, захоплений своєю духовною природою і автономністю, порушив єдність із Богом, унаслідок цього позбавляючи себе джерела свого існування і щастя.
За Аквінатом, Сатана захотів осягнути щастя відокремлено від Бога. Блаженна Катаріна Еммеріх на підставі містичного видіння, яке колись мала, так описує падіння частини ангелів:
«Спочатку всі ці хори виходили з того вищого сонця немовби у згоді й любові. Раптом я помітила, що одна частина тих усіх кіл зупинилася, споглядаючи власну красу. Вони відчували свою розкішність, бачили свою прекрасність і тільки собою були зайняті. Спершу всі, зайняті проставлянням Бога, аж себе не пам’ятали від насолоди й радості; раптом одна частина, вже не думаючи про Бога, задивилася у свою суть. У ту мить я бачила, як ота вся частина осяйних хорів упала додолу й затемнилася; бачила, як інші хори зайняли їхні місця».
Гіпотеза 2
Ангельсько-людський мезальянс і сексуальний гріх ангелів
Деякі Отці Церкви (наприклад, св. Юстин або Тертуліан) вважали, що гріх ангелів мав сексуальний характер. Ця думка будувалася на подвійному фундаменті, який пізніше був відкинений. Перший фундамент мав філософську природу: ангелам приписували якусь форму тілесності. Натомість другий фундамент був екзегетичний і пов’язувався з інтерпретацією уривка з Книги Буття. Перед описом зіслання Потопу на землю в Біблії є таємнича згадка:
«І сталось, як почали люди множитися на землі та народилися в них дочки, побачили сини Божі людських дочок, що були гарні, та й стали брати їх собі за жінок» (Бут 6, 1‑2).
«Синами Божими» (bene ha-Elohim) Біблія називає зокрема двох ангелів (див. Йов 1,6; 2,1; Дан 3,92). Вочевидь це не мусять бути ці ж ангели у тексті, який нас цікавить; однак уже Септуагінта — стародавній переклад Святого Письма грецькою мовою — перекладає зворот «bene ha-Elohim» у Книзі Буття як «hoi aggeloi tou Theou», тобто стоїть по стороні тлумачення «Божих синів» як ангелів.
У біблійних коментарях до Книги Буття, щоправда, можна зустріти пояснення, що сини Божі у Бут 6,1 означають чоловіків роду Сета, які мали сексуальні стосунки з жінками відкиненого роду Каїнітів. Але чи там думав автор цього тексту?
Ми повинні пам’ятати, що Біблія — це книга, яка містить чимало міфологічних нашарувань, і в ній є також фрагменти, що відображають тогочасні переконання. Схоже на те, що віра в сексуальний гріх ангелів насправді була в ізраїльському народі, і буда досить міцно вкорінена.
Ефіопська Книга Еноха — один із найскладніших старозавітних апокрифів, що включений у канон Святого Письма Ефіопської Церкви — детально розповідає історію Стражів, які скоїли сексуальний гріх із жінками. Мотив, знаний із Книги Буття, там широко розвинений.
«Коли люди намножилися, вродилися в них у ті дні гарні й красиві доньки. Побачили їх сини неба, ангели, і пожадали їх. Один до другого сказав: ‘Ходімо, виберемо собі жінок із дочок людських, і сплодимо собі дітей’. Шеміхаза, що був у них командиром, сказав їм: ‘Побоююся, що, може, ви не хочете цього зробити і що тільки я сам зазнаю кари за цей великий гріх’. Усі сказали йому у відповідь: ‘Присягаємо всі і зв’яжемося прокляттями, що не змінимо цього плану, але доведемо намір до кінця’. Потім усі разом присягнули і зв’язалися взаємними прокляттями. Було їх усіх двісті. Вони зійшли на Ардіс — вершину гори Хермон. Назвали її горою Хермон, бо на ній присягали і зв’язалися взаємно прокляттями» (חרם [хе́рем] — «заборона, заборонене» в івриті; арабське «харам». — Прим. пер.).
У наступних розділах ідеться про навчення людей забороненого знання, дегенерацію людського роду і про кару, яку Бог визначив ангелам (вони залишилися зв’язаними у темряві аж до Суду). Подібну версію допотопної історії розповідає Апокрифічна Книга Буття і Книга Ювілеїв.
У Новому Завіті відлуння такого розуміння падіння ангелів можна знайти, наприклад, у Посланні Юди, який згадує, що «ангелів, які не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, [Бог] зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня» (Юд 6).
Петро пише про них як про духів, замкнених в ув’язненні, що були неслухняні за днів Ноя (1 Пт 2, 19‑20), — що є очевидним посиланням на Книгу Еноха. Дехто навіть вважає, що веління Павла, щоб жінки не молилися з непокритою головою «заради ангелів» (1 Кор 11,10), пов’язаний із тією небезпекою, що жіноча врода могла би знову відвернути увагу ангелів від споглядання Бога.
Гіпотеза 3
Спроба «вдосконалити» людський рід
Безпосереднім наслідком сексуального гріха ангелів став Потоп. Але схоже, що він не був тільки покаранням за космічний мезальянс. Гріх ангелів мав свої далекосяжні наслідки. А саме: зі зв’язків Божих синів із людськими дочками постав зовсім новий рід, названий словом Nefilim:
«Були ж того часу велетні на землі — були вони й потім, коли сини Божі жили з дочками людськими, й ці їм родили. То були славетні велети давнини» (Бут 6,4).
Книга Еноха описує це детальніше:
«Взяли собі жінок, кожен по одній. Стали входити до них і спілкуватися з ними. Навчили їх часів і заклять, і показали їм, як витинати коріння й дерева. Завагітніли вони і народили великих гігантів. Їхній зріст сягав трьох тисяч ліктів. Пожирали вони усякий здобуток людський, а люди неспроможні були їх утримати. Гіганти обернулися проти людей, щоб пожерти їх».
Кара зв’язання і ув’язнення ангелів була на них накладена, тому що… вони призвели до виникнення роду велетнів. А отже, справа дійшла до постання істот, яких Бог не нам наміру створювати. За апокрифами, Потоп мав очистити землю саме від цієї нечистоти. Одна зі спроб пояснити, звідки взялися демони, базується саме на легендах про велетнів. Демони, зі цією теорією, були духами тих ангельських потомків, народжених земними жінками.
Дехто, сприймаючи ці легенди як факти, пускаються берега у фантазіях і розвивають спекуляції, що, може, ангели хотіли створити інший вид людини, який був би «облагородженим» і з часом перейняв би владу над усіма іншими людьми.
Чи справді ангели хотіли створити «расу панів», «расу над-людей»? Чи істота з роду Nefilim була кимсь подібним до нацистського юберменша? Якби так було, то виглядає іронічно, що ангели хотіли, поєднуючи людське з ангельським, створити над-людей, а покликали до існування убивць-соціопатів.
Американська письменниця повістей на біблійних мотивах Еллен Гундерсон Трейлор навіть прийшла до думки, що ангели не тільки створили велетнів, але й провадили генетичні експерименти, поєднуючи людський геном із тваринами і створюючи гібриди. Мовляв, звідси походять пізніші міфи про Мінотавра, сирен, кентаврів та інших таких істот. Звісно, це просто фантазування.
Про сексуальне падіння ангелів та їхнє потомство говорять апокрифи — тобто твори, яких Церква не визнала богонатхненними. Натомість біблійні натяки і згадки занадто лаконічні, щоб робити хоч якісь далекосяжні висновки.
Гіпотеза 4
Спроба скинути Бога з трону
Багато хто з теологів, на підставі текстів, які традиція пов’язує з Сатаною (Іс 14, 12‑15; Ез 28, 12‑19), вбачали причини бунту частини ангелів у невтримній гордині, яка наймогутнішого з ангелів спровокувала до відмови Богові у послуху (відоме «Non serviam!» — «Не буду служити») та спроби захопити Божий трон. У патристичний період очільника збунтованих ангелів Отці Церкви називали Люцифером («Світлоносним»). Натхненням був текст із Книги Ісаї, що найімовірніше є сатирою на вавилонського правителя, чия пиха привела до обманної впевненості, що він може бути більшим за Бога. Ісая іронічно порівнював гордовитого вавилонського царя до планети Венери, тобто світанкової зорі, бо зникнення її сяйва перед світанком він визнав хорошою метафорою неминучого падіння Вавилону. Ісая висунув до упалого царя запитання:
«Як же ж це ти впав із неба, ти, блискучий сину зірниці? Як тебе повалено на землю, тебе, що підбивав усі народи? Ти ж говорив у своїм серці: на небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю й возсяду на горі зборів, на краю півночі. Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній. Та ось ти в Шеол провалився, в яму преглибоку» (Іс 14, 12‑15).
Святий Єронім, перекладаючи Біблію латиною, передав єврейський зворот helel ben Shachar словом «Люцифер» (від лат. lux — світло, ferre — нести). Ранньохристиянські письменники вбачали в сатирі Ісаї паралелі з падінням Сатани; тому інколи слово «Люцифер» стало виконувати функцію імені очільника бунту.
Пов’язання з Сатаною цих двох текстів (Іс 14, 12‑15 і Ез 28, 12‑19) привело до висновку, що наймогутніший з ангелів переоцінив досконалість власного існування і хотів правити світом, сісти на троні Бога. Іншими словами, він захотів стати Богом цього світу. Пізніше великі поети, такі як Йост ван дер Вондель у драмі «Люцифер» та Джон Мілтон в епосі «Втрачений рай», посприяли закріпленню у свідомості християн цього погляду про причини повстання в Небі. Саме з твору Джона Мілтона походять часто цитовані слова «краще бути королем у пеклі, аніж слугою в раю».
Проповідники нерідко послуговуються висловом «Non serviam!» як гаданими словами Сатани, почерпнутими з Біблії, — хоча в точному сенсі ці слова з’являються тільки в латинській Вульґаті, причому від імені народу Ізраїля, який відмовляється вшановувати Єдиного Бога (Єр 2,20). Однак символічно це визначає суть бунту ангелів.
Гіпотеза, що якийсь могутній ангел або херувим із групою своїх прихильників намагався повалити владу Бога, мені самому завжди здавалася малопереконливою. Хіба якийсь ангел міг насправді розраховувати на те, що подолає свого Творця? Зрештою, він же знав Його потугу. Що таке сила навіть наймогутнішого ангела супроти Всемогутнього Бога?
Гіпотеза 6
В ім’я «свободи»
У неправовірних колах з’явилися спроби виправдати Люциферів бунт, суть якого вбачали в тому, що він вище за все ставив своє власне існування, тобто себе як індивідуума, і свободу, без якої неможливо бути собою. Отож Люцифер був великим індивідуалістом, а його бунт — бунтом того, хто йде проти течії заради свого існування, навіть якби це означало кинути виклик самому Богові. За таким розумінням, найпрекрасніший ангел збунтувався нібито через ствердження свободи, яке привело до прагнення звільнитися від кайданів, накладених на нього Творцем.
Така інтерпретація призвела до того, що Люцифер, особливо ж у часи романтизму, став покровителем революціонерів. Для романтиків Сатана був уособленням бунтаря, революціонером, який прагне визволення від закостенілих структур. Навіть з’явилася думка, до Люцифер — це постать, подібна до Прометея. Той приніс людям вогонь, викрадений у богів, а Люцифер — це ж той, хто Несе Світло! Такі думки донині пропагують антропософія та деякі гностичні течії.
Донині дехто відчуває симпатію до такої постаті Люцифера, створеної мистецькою фантазією (навіть якщо не вірять у його реальне існування), бо вона символізує їхнє власне відкидання авторитетів та полишення моральності заради гедонізму і споживацтва, помилково названих «свободою».
Погляд, ніби Люцифер насправді стоїть по стороні людства, а Бог це деспот і бездушний тиран, вочевидь неприйнятний для християн, які серйозно ставляться до Біблії.
Гіпотеза 6
Через створення людини
У Святому Письмі читаємо, що «смерть увійшла у світ через заздрість диявола» (Мудр 2, 23‑24). Інтерпретація цього вірша зродила концепцію, що конфлікт у світі ангелів виник через створення людини, а причиною бунту частини ангелів була їхня заздрість людям, яка після вигнання людей із Раю перетворилася на безоглядну ненависть до людського роду загалом. У цьому напрямку йшла думка таких богословів, як св. Юстин, Тертуліан, св. Кипріан, св. Іриней, св. Григорій Ниський, св. Амвросій. На їхній погляд, деякі ангели не змогли стерпіти того, що в Божих планах людина — створіння значно за них нижче, бо поєднане з матерією, — було обдароване Божою подобою, владою над іншими створіннями та здатністю розмножуватися.
Використовуючи антропоморфізми, можна ризикнути ствердити, що причиною падіння Сатани була від початку не ненависть до Бога, а жадібні, егоїстичні ревнощі за Божу любов, які виключали можливість ділитися нею. Сатана почувся пораненим, коли Бог обдарував любов’ю людину, тобто істоту, на його погляд, зліплену з болота.
Цю тему розвинули юдейські апокрифи, що описують відмову Сатани вклонитися людині як образові Бога:
«Не буду кланятися тому, хто виник пізніше за мене, бо ж я був раніше. Чого би я мав йому поклонитися? Також інші ангели, які були зі мною, почули це. Мої слова сподобалися їм, і вони не віддали тобі, Адаме, поклону. Тоді Бог розгнівався на мене і велів вигнати нас із нашого мешкання та скинути на землю мене і моїх ангелів, згідних зі мною» («Покута Адама»).
Ця думка присутня також у Корані, який описує, як Ібліс не вклонився першим людям. Ангели були створені, щоби служити Богу, — але це означало також покликання до служіння людям! Можливо, Сатана хотів служити Богу, але на своїх умовах. У цьому разі слова «Non serviam!» можна розуміти як рішення «не служитиму людині», що в сумі означало також відмову служити Богові.
Гіпотеза 7
Спротив Воплоченню
Християнська традиція вказує на ще глибші мотиви гріха ангелів, а саме — спротив Сатани возвеличенню людини через Воплочення, таємниця якого мала бути об’явлена ангелам уже на світанку творіння. На думку Йоана Дунса Скотта, падіння Сатани настало безпосередньо після створення людини та після пророцтва, що Предвічне Слово стане тілом. Отож причиною бунту ангелів міг бути показаний їм Богом план втілення Божого Сина, який глибоко шокував світ духовних істот. Зіткнувшись із таким незвичайним возвеличенням людини, ангели заодно були піддані випробуванню на вірність — із якого не всі вийшли переможцями. Саме майбутня поява Бога в людському тілі нібито викликала такий різкий спротив частини ангелів, які почулися приниженими цим і не могли погодитися з фактом, що в особі Христа природа Бога поєднається з природою людини. Ставлення до таємниці Втілення, на думку деяких теологів, визначило і сформувало подальше існування та призначення ангелів.
Блаженна Марія з Аґреди (1602-1665), або ж Марія від Ісуса, у містичному творі «Mística ciudad de Dios», побудованому на приватних об’явленнях, представляла бунт Сатани саме як спротив щодо факту, що Бог вирішив стати людиною.
«Насамперед ангели пізнали природу Бога яке Єдиного у своїй Істоті і Троїчного в Особах; водночас вони отримали веління віддавати Божественну славу і возвеличення Богу як самому Творцю і Всевишньому Господу, який є нескінченним у своїй Істоті і в своїх досконалостях. Цьому велінню підкорилися всі слухняно. (…) Далі Бог об’явив ангелам, що хоче створити природу людську, тобто обдаровані розумом створіння нижчого порядку, щоб і вони любили і вшановували Бога як свого Творці й одвічне Благо, і щоб Його боялися. Сказав їм також, що обдарує цю людську природу великими благодатями і що друга Особа Пресвятої Трійці сама цю природу прийме і з’єднає її особисто з Божественністю. Ангели муситимуть цю Особу, тобто цю Боголюдину, не тільки як Бога, але і як людину визнати своїм Главою і віддавати Йому смиренну честь і Божественну прославу. (…) Ангели святі та смиренні підкорилися всі цьому наказові (…) Натомість Люцифер, підштовхуваний пихою і заздрістю, спротивився і закликав ангелів, які за ним пішли, вчинити так само. Так вони і зробили, поєдналися з ним і відмовили Богові у послуху (…). Отак заздрість, пиха й низькі прагнення стали причиною, з якої чума гріха заразила незліченну кількість ангелів» («Містичне місто Боже, або Життя Богородиці — за отриманими об’явленнями написала Марія з Аґреди»).
Переклад CREDO за: Роман Зайонц, Stacja7