У перший день весни Церква згадує святого Давида, Валлійського, покровителя Уельсу, де його спомин віддавна був і донині залишається улюбленим народним святом.
Ймовірно, що родичем святого Давида був легендарний король Артур. Давній рукопис «Bonedd yr Arwyr» («Генеалогія героїв») вказує на святу Нонну Бретонську як на його матір, а вона, своєю чергою, була онучкою Утера Пендрагона, батька короля Артура. Дядько Давида, монах із Меневії на ім’я Ґістілліан, теж був святим.
Святий Давид уславився передусім як проповідник і засновник храмів та монастирів на землях сучасної Великої Британії, а також як борець із пелагіанською єрессю. Поширена легенда розповідає, як під час публічної проповіді проти пелагіанства на синоді у Лландеві-Брефі земля під ногами святого сама собою піднялася, утворивши пагорб, щоб усі могли його добре чути й бачити. У той самий час на плече Давида сів білий голуб — символ Святого Духа, знак Божого схвалення слів і діяльності проповідника.
Чернечий устав святого Давида був дуже суворим: монахам навіть заборонялося використовувати тварин, щоб обробляти землю; вони мали самі тягти плуги. Розмови заохочувалися тільки у тому випадку, коли це було справді необхідно; переважну більшість свого часу брати мали проводити у праці, молитві або читанні. Їм заборонялося мати будь-яке майно — порушенням вважалося навіть сказати «моя книга». Дієта монахів теж була радикальною: вони пили тільки воду і їли тільки хліб з сіллю й травами — зокрема й цибулею-пореєм.
Порей — давній символ Уельсу, міцно пов’язаний у свідомості людей із постаттю святого Давида. Дехто вважає, що це пов’язано саме зі специфічною дієтою святого і його співбратів-монахів; втім, основна версія говорить про те, що під час битви проти саксів святий Давид наказав солдатам прикріпити стебла порею до своїх шоломів як розпізнавальний знак союзників. Ця традиція дійшла до наших днів: сьогодні, святкуючи день святого Давида, валлійці прикрашають справжніми чи штучними стеблами порею свої головні убори або іншим чином кріплять до одягу його зображення.
Ймовірно, саме з постаттю святого Давида як покровителя Уельсу пов’язана пізніша легенда про те, що у Столітню війну під час важливої і переможної для англійців битви при Кресі 1346 року валлійські лучники вели бій на полі порею. Є думка, що зелений та білий геральдичні кольори королівської династії Тюдорів також пов’язані з пореєм.
Вільям Шекспір у своїй п’єсі «Генрих V» описує традицію носіння порею як знак підкреслення валлійської ідентичності:
Флюелен:
Ваша величність каже істинну правду. Якщо ваша величність пам’ятає, валлійці відзначились у бою, що відбувся на городі, де ріс порей. Відтоді вони носять порей на своїх монмутських шапках, і він, як відомо вашій величності, досі лишається їхнім почесним знаком. Сподіваюсь, що ваша величність не вважає принизливим для себе носити порей в день святого Девіда.
Король Генріх:
На знак цієї славної події
Ношу. Адже валлієць я, земляче.
«Панове, брати і сестри, будьте радісні, і зберігайте свою віру та своє віросповідання, і робіть маленькі речі, які ви бачили, як я роблю, і про які ви чули. А щодо мене, то я піду тією дорогою, яку протоптали нам наші батьки», — такою була остання настанова святого Давида Валлійського. Кажуть, що монастир, де відійшов до Господа святий монах, був «повен ангелів», коли Христос прийняв його душу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
