«Містичне чавило» або «Христос у чавилі» — це мотив, який з’явився у християнському сакральному мистецтві у ХІІ столітті, хоча є думка, що він походить з набагато більш ранніх текстів.
Дехто стверджує, що він ґрунтується на деяких тлумаченнях біблійних текстів Августином або на тлумаченнях інших ранніх теологів і отців Церкви, включно з Григорієм Великим.
Сам образ натхненний початковими словами 63 розділу Книги пророка Ісаї:
«Хто ж це йде з Едому, у багряних шатах з Боцри? Такий величний у своїй одежі, що виступає повний сили? Це я, той, що повідає справедливість, великий у спасінні. Чому шати твої багряні, одежа твоя, мов у того, хто топтав ґрона у винотоці? Я топтав сам один у винотоці, нікого з-поміж народів не було зо мною. Я їх топтав у моїм гніві, давив їх у моїй досаді, їхній сік на мої шати бризкав, і я заплямив усю мою одежу. Бо я в моїм серці постановив день помсти, і надійшов рік моєї відплати» (Іс 63, 1-4).
Уривок з Ісаї стосується гніву Божого («Я їх топтав у моїм гніві», «день помсти в моїм серці»), але, що цікаво, він також має відверто месіанський відтінок («надійшов рік моєї відплати»).
Тут відбувається цікавий поворот, який уможливлює появу цього іконографічного мотиву: слова пророка «Я топтав сам-один у винотоці» сприймаються як сказані самим Христом, який сам-один своєю жертвою бере на себе гріхи людей і світу. Фактично, деякі інші біблійні тексти можна читати у тому самому ключі, таким чином підсилюючи алегоричний зміст образу. В Книзі Одкровення ми читаємо:
«І ангел інший вийшов із храму, що на небі, маючи серп гострий. І ангел інший вийшов від жертовника, маючи владу над огнем і покликнув криком великим — тому, хто мав серп гострий, кажучи: “Пошли свій серп гострий і збирай китиці винограду землі, бо дозрілі ґрона його”. І кинув ангел серп свій на землю і зібрав виноград землі, і кинув у велику винотоку гніву Божого. І топтано винотоку за містом і вийшла кров із винотоки аж до вуздечок коней, на тисячу шістсот стадій» (Одкр 14, 17-20).
Також у Книзі Буття Яків каже своїм синам:
«Берло від Юди не відійде, ні жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде той, якому він належить, йому будуть коритися народи. До виноградини він прив’язує своє осля, що до найкращої лози — дитя ослиці. В вині пере він свою одежу, у крові ґрон — свій одяг» (Бут 49, 10-11).
Це «прання одежі у крові ґрон» читається як євхаристійний зв’язок із власною кров’ю Ісуса, який є Істинною Виноградною Лозою. Григорій Великий також вважав Ісуса «чавилом, у якому Він сам був чавлений, бо власною силою Він терпеливо долав страждання».
Образ містичного чавила, хоч зараз він практично забутий, був справді досить популярним і був частиною іконографічної та поетичної традиції навіть у протестантизмі, прокладаючи собі шлях через гімни та вірші аж до ХІХ століття.
фінансово.
Щиро дякуємо!
